15 грудня. Особистості. Герої. Мужчини, які прийняли рішення пройти ці випробування, - вони всі різні, в кожного своя історія, різні по віку. В чомусь вони змагаються один з одним, в чомусь завжди погоджуються один з одним. Тихе, не публічне чоловіче братство. Колись кожний з них по - різному заробляв на життя - хтось мав свою справу і був успішним підприємцем, хтось мав хороше робоче місце, хтось крутився на телебаченні і в шоу-бізнесі, хтось вирощував свиней на продаж, хтось був вчителем, хтось посередником, хтось строковиком на непоганому місці, з якого не переводять навіть під час війни, а йому закортіло в аеропорт. Ось такі вони, українські бійці ... Сьогодні на Хитрому ринку в Костянтинівці перемовилися з вояком - киянином кількома словами і на завершення його прості слова, які обнадіюють більше ніж публічні промови Президента : "Не переживайте, в нас звичайно є втрати, але ми нашу землю нікому не віддамо... Це ж наша Батьківщина..." Ось так просто і надійно, з вірою в свої сили і в свою рацію... І зупинка гумконвоя є першим дзвіночком для всіх - і для тих, для кого ця війна гра, і для тих, хто вірить в свої сили...
17 грудня. Ще одне місто цього збуреного краю – Красноармійськ . Бачила тільки околицю – була зустріч на телеканалі Капрі. Розмова з директором Віктором Прилєпським вийшла розлогою, змістовною, торкалася багатьох проблем. В першу чергу з покриттям даного регіону мовленням українськими каналами, невпевненими намаганнями відповідальних осіб переломити цю ситуацію при реальних технічних можливостях. Приводом чи підсумком стало моє інтерв’ю на телебаченні .
18 грудня. Настільки багато вражень від цього краю, овіяного кримінальними легендами, що навіть не знаєш, як поскладати всі враження. Головне захоплення - захоплення людьми, які тримають тут лінію оборони. Тут вони знають ціну кожному вчинку, кожному слову, ціну зради...
Розлога незвичайна природа. Я нарешті побачила балки, про які так часто згадується в українській літературі.
Ходиш серед титанів духа і розумієш глибину їх чину. Євген Шаповалов, який опікується Товариством Олекси Тихого, так мріє побачити розбудженою громаду свого міста Олексієво -Дружківка, особливо після того, як було зруйновано пам’ятник Олексі Тихому в подвір’ї школи де викладав правозахисник. В Дружківці - «Дружківський історико-художній музей» зустрічає чудовим барельєфом Лесі Українки, мармуровими сходами, піднімаєшся ними, заходиш до зали і тут експонати переносять тебе в різні часи цього ошатного міста. Приємно, що постаті Олекси Тихого присвячена досить велика експозиція. Зерно любові до своєї землі і свого слова він кинув в родючий грунт - такі самі сильні, особливі, непереможні є і наші сучасники цьому краї.
Достатньо згадати їх імена - Олександр Статива, який врятував життя нашим військовим, вивів їх із засідки, коли вони мали відбити телевежу в районі Новодмитрівки, Ярослав Маланчук, який перебував в полоні, очолював місцеву Свободу, свободівець Артем Попик, який також перебував в полоні, підпалена редакція газети «Провінція», вимушені емігранти Володимир Березін - кореспондент, Євген Шаповалов - підприємець, Ігор Бредіхін - викладач КПЛ, Олександр Меланченко - лікар, підприємець, громадський діяч, ті хто пережив окупацію і на кого полювали - Микола Сєров – голова костянтинівської «Просвіти».
Окремо хочеться сказати про Олександра Стативу - це героїчний чоловік, батько трьох чудових дітей, надійний тил якого - чудова дружина Людмила. Після допомоги нашим воякам Олександр був змушений переховуватися, пережити тривогу за родину, обшуки, щоденні погрози дочці в школі тривають і досі. Сусідка має завдання писати мало не щоденні скарги, міліція - постійно турбувати цих достойних громадян. Ось такі вони нащадки Олекси Тихого, Василя Стуса....
18 грудня - 22.00. В зв’язку із загибеллю воїнів батальйону “Айдар” Оврашко Сергія та Григолашвілі Олександра…
Погані сьогодні звістки перед Миколаєм – дуже погані звістки. Знов над хлопцями відкрилося небо, знов пролилася українська кров. А так хотілося простих речей - щоб наші хлопці потішилися дрібничкам, які ми їм приготували. Так хочеться сказати їм, що все буде добре. Просто так сказати, з вірою в це. Але не буде, хлопці... Ви повинні перемогти - тоді буде добре... Ви повинні перемогти всупереч обставинам, часом командирам, часом своїм поганим звичкам, підлості ворогів, підступним політикам... Хлопці, мусите перемогти - бо в нас усіх просто немає вибору...
19 грудня. Святий Миколай пройшов по Україні, заглянув в кожну хату і добрався до Донбасу, постукав в кожне серце надією на щось особисте і спільне…
Лист Миколаю від дівчинки з Костянтинівки
І в Костянтинівці в кожній школі пройшли ранки, дітки чекали Святого Миколая і дочекалися. В Центрі дитячої творчості було гамірно. Чортики бешкетували, діти хвилювалися, як і вчителі… Але все пройшло чудово… І ми , як Галицька «Просвіта» і львів’яни, спільно з греко-католицькою громадою Костянтинівки доклали до пакуночків трохи солодощів, листи від дітей з Львівщини та журнали «Ангелятко»…
Ну, а ввечері ми пішли до своїх. Коли заходиш туди, - відчувається, що це справжня армія: хлопці підтягнуті, все на своїх місяцях, в спілкуванні нічого зайвого, всі процедури дотримані, і відчувається дух відважних… Отець Віталій всіх вояків привітав зі святом, благословив. Були привітання від місцевої громади, подарунки для наших найкращих, були відео з теперішньої війни і про аеропорт також, були розмови і знайомства, і відчувалася турбота українців про свою армію – хлопці час від часу щось заносили, десь пролунало, що це допомога… А потім чудова довга дружня розмова з командиром, і про Львів також, і про рідних також, і про те, що ми переможемо також… І подарунок – один з найцінніших в житті , про який ще півроку тому навіть би і не примарилося – тільняшка десантника з підписом командира.
А одна турботлива тутешня господиня спекла торт для іменинників, які в цей день святкували день створення своєї частини… А потім повторилися відчуття з передової – Олег з Тернополя відвіз нас додому на машині, яку купив за свої гроші, щоб воювати і перемогти, а в салоні сидів такий собі нівроку гарний дружній песик Найда… І це до того, що вони, наші воїни, дуже люблять тварин і роблять все для Батьківщини… Думається чомусь тепер про Крим…
Оксана Семенюк, заступник голови Галицького районного об’єднання м. Львова ВУТ «Просвіта» ім. Шевченка Т.Г., голова ініціативної групи допомоги українській армії.
