Коли голка становиться зброєю

Цілий місяць в Костянтинівському музеї буде експонуватися виставка вишивок "З нами Бог і Україна"

Мы всё потеряли. Войны, репрессии, голодоморы вытравили из нас то, что закладывалось испокон веков. Вы знаете, например, что в той, одной из немногих сохранившихся традиций – стелить на свадьбах рушник, на который ступают молодожены, главное – чтобы рушник был вышит самой невесткой. Чтобы она вложила в него свое тепло и любовь? Но, слава Богу, есть такой феноминальный человек, физик-ядерщик, журналист, а теперь известная мастерица – Людмила Родионовна Огнева, фамилия которой, как сказали сотрудники Константиновского музея, «не випадково, бо вона запалює вогонь в серцях людей і вчить нас, як треба відноситися до історії свого народу».

Ця виставка «йде нарозхват». Київські, Львівські, інші значні музеї, виставкові зали навперебій запрошують Огнєву (до війни мешкала в Донецьку). І ось, нарешті, вперше вона в Костянтинівці, в нашому музеї. Якщо ви працюєте з дітьми та молоддю – немає кращої можливості привести їх сюди та провести урок «Вишивана історія України». Де перед вами відкриються символи та знаки, що з прадавніх часів несли наші пращури у вишивках (на рушниках, вишиванках, серветках). Від Аскольда (перший наш великий християнин та флотоводець) до Аскольда (позивний нині живого добровольця «Айдару», донеччанина Павла Павлова).

«В мене є орнаменти 17-сторіччя, які присвячені Б.Хмельницькому — говорить майстриня, — А ось орнамент Полуботка, хоча це я взяла у його дружини, але пазочка з цієї сорочки пішла на чоловічі. В ті роки люди знали, що це дуже добре впливає на загоєння ран. То й жінки робили таке своїм чоловікам. І після цього, я дивлюся, такі сорочки з полуботьківським орнаментом пішли по всій Україні».

Дуже важлива для нас – донецька частка виставки. Це й велика композиція з рушником та книгами по Олексі Тихому, всім шестидесятникам, тій “малесенькій шопті”, як казав В.Стус. Це й окрема «синя зала», куди ми попадаємо після вишивок велетням І.Мазепі, Т.Шевченко, І.Франко, Л.Українки, С.Бандері, Р.Шухевичу, Є.Коновальцю.

«Донецька частка – ядро виставки що я вожу по країні, — продовжує Л.Огнєва, — ОУН на Донбасі в роки 2-ї світової, вишивка всесвітньовідомого композитора Леонтовича, що щойно я зробила для Покровська (Гришине), де він мешкав. Окрема тема Донецького Євромайдану. Тут стрічки, листівки, що робили донеччани. Події в Києві — вишивка по Небесній сотні, спільна для всіх. Взята з вишиванки горлівського депутата Володимира Рибака, вбитого по звірячому. А це – вся стіна присвячена добровольчим батальйонам, на прапорах яких по українській традиції відшиті орнаменти. Я відшила з цих орнаментів вишивки. В центрі – авторський рушник «Донеччина» з орнаменту «Козачка», який знайдене на території козацького селища, що зараз є Донецьком. Це жіночий орнамент, як сама Донеччина. Ось листівки, що розповсюджували під час ДНРівської окупації дівчата з тодішнього Артемівську — зараз це організація «Бахмут український».

І кожна робота дає якесь глибинне відчуття єдності нашої країни. Бо автор невипадково вважає: «Я не вишивальниця. Для мене голка – це знаряддя, я стріляю та передаю інформацію. Треба розуміти, що у нас руки, як антени – ми приймаємо і передаємо. Заряджаємо те, що робимо»

Людмила Родіонівна неодноразово була у нас до війни – допомагала відновлювати пам’ять про О.Тихого, В.Гайворонського. Тепер вона відроджує та укріпляє тут Україну не тільки виставкою, але й тим, що присвятила її 100 річчю підняття державного прапора над Донбасом! І, як дослідник, вона довела, що саме 11 листопада 1917 року над Бахмутською повітовою управою було підняте наш – жовто-синій!

Але головне художник-донеччанка сказала в кінці презентації виставки: «Своєю роботою я просто звітую перед вами, моїми дорогими земляками».

Виставка в музеї пройде до кінця листопада. Тому приходьте, не пожалкуєте.

В.Березін