Людина, яка надихає

Книги чи кіна люблю такі, що пробуджують в мене думки, примусюють напрягати мізки, а найбільше ті, що дають натхнення. Так, смак до поезії привив мені Іосиф Бродський, до філософії - професор В.Д. Губін. Мабудь, безсмертя нашого великого земляка — правозахисника і захисника української мови у Донбасі Олекси Тихого ще і у тім, що прививає він досить такій зрусіфікованій костянтинівській громаді смак до рідної мови. Так буває, коли козак загинув, але саме ім`я героя шикує лави і підіймає на бій.

Підсумкову рису під святкуванням Дня незалежності України, яке вже традиційно було відзначено велоперегонами на вшанування пам`яти Олекси Тихого, підвів наш знаний поет Микола Стукан.

ВЕРБИ ОЛЕКСИ

О.І.Тихому

Там, де ставу задумливе плесо
Українська земля обійма,
Зажурилися верби Олекси -
Козака вже тут довго нема.

Він зростив їх своїми руками,
До загину катам не продав,
Десь небесними ходить шляхами,
Спочивати зайде на свій став...

Буде він біля верб рано-вранці
Босоніж у духмяній росі,
В українській своїй вишиванці,
По якій пізнають нас усі...

Плаче дощик на верби і воду,
Панихиду священик веде -
Божий син із козацького роду
По дорозі безсмертя іде.

24 серпня 2011 р.

Напрочуд красиві рядки. Який звукопис! Він - верб — вранці, в — своїй — вишиванці. Музика, якою стала традиційна для нашого народу образність, панує. В усьому пана Миколи російськомовному доробку, такого рівня віршів небагато буде. Що робить свята українська мова і постать Олекси! А ще мені радісно за свого колегу, який стояв 24 серпня на олексиній греблі у центрі світу, наодинці з Богом. І йшла крізь ньго божествена енергія. Коли таке відбувається з людиною, то це не вона пише, а якась сила пише вірш крізь неї. У такому стані величезні поеми виписуються за лічені години. Це щастя злиття з Абсолютом доступне лише вибраним. Поетам.

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.