I знаю я, Лiда Потапенко... | Костянтинівка бізнесова

Помилуй Боже безсмертя просити,
Мені б тільки пролетіти під небесами
І окрім неба, землю полюбити
І вниз спуститись добрими віршами

Любов Якушева (переклад)

(1947-1984)

Є люди гарні і правдиві
На них я помолюсь,
А є худі, старі, крикливі,
З таких я не сміюсь.
Вони й самі собі не раді,
Такі-то вони є
У них усе життя позаду
І лихо в них живе.

Такі нам душу не зігріють,
А горя додають.
Мов холодком тебе обвіють,
А руку подають.
Та не гаряча та рука,
Бо серце чує це.
І до усіх воно гука,
Не вірте в їх словце.

Простіть їм слово, крик і руку,
І Бог простить це їм.
Усе життя як вічну муку
Несуть собі і всім.

1997 рік

Мої вірші — мій настрій

Як туга на серці, вірші я пишу,
Рядок за рядком виринає.
І потихеньку я тугу тушу
І посмішка враз виринає.

Якщо мені весело, також пишу,
Тихенько собі я співаю.
І потихеньку я радість тушу
І плакать чомусь починаю.
Тоді невеселі виходять ті вірші,
Знов тугу наводять мені.
Вони за ночі незоряні гірші,
Як побороти усе це в собі.

Отак і живу, рік за роком минає,
Весна, літо, осінь мина.
Неначе кінця, ані краю немає,
Я рада, що є ще зима.

2001 рік

Хіба є неяскраві жінки, є сліпі чоловіки

Ти сказав, що я не яскрава,
В товчії не побачиш мене.
І усмішка моя не лукава,
І волосся не біле, пряме.

Ти у душу заглянь мою щиру,
Та у очі мої подивись.
І побачиш ухмилку ти милу
Не побачиш, ти ще оглянись.
Гордо піднята чорна голівка,
А волосся шовкове таке.
І у серці є вічна мандрівка,
І далеке дитинство моє.

2002 рік

Літо 2000 року

Не зможу я забути
Ні губ твоїх, ні всміхнених очей,
Ні тих ромашок білих, що приносив,
Щоб скрасить темноту ночей.
А їх не треба було красить,
Щасливі в парі ми були.
Від поцілунків, від обіймів
Серця у грудях так гули -
Мов ті джмелі на світлім лузі,
Коли той квітками бринить.
І все живе уже не в змозі
Оту красу не полюбить.

***
Є дорога із літа у осінь
І немає дороги із осіні в літо.
Так і наші літа,
Як осінні листки,
Бо нема їм дороги до літа.