1943: ВІЙНА НА ЧОРНОМУ МОРІ

У розвалі Радянського Союзу свою роль відіграв режим секретності. Секретили все від усіх. У першу чергу секретили від своїх власних громадян свої власні недоліки. Секретили своє власне відставання від розвинутих держав світу. Секретили примітивний рівень мислення своїх лідерів. І перед сучасними українськими істориками стоїть непросте завдання — розкопати ті авгієві конюшні брехні, які накопилися за десятиріччя радянської влади, які мають назву «Історія Великої Вітчизняної війни радянського народу».

Задамо хоча б декілька питань, як кажуть в Одесі, «за ту історію», а ще кажуть, «без ста грамів не розібратися». З початком «Великої Вітчизняної» Чорноморський флот одразу кинувся мінувати підходи до своїх портів. Виставили 8 тисяч своїх мін та мінних захисників. Навіщо?

Не треба мати спеціальної військово-морської освіти, щоб подивитись на карту: де те Чорне море, а де та Німеччина, хай вона і тричі гітлерівською буде. На Чорному морі не від кого було по портах ховатись. Німецького флоту на Чорному морі не було. У румунів було лише декілька стареньких міноносців та один такий же старенький підводний човен, який у свій перший бойовий похід вийшов під кінець 1942. Болгарія і Туреччина у війну проти СРСР так і не вступили.

Ніякої необхідності у виставленні таких потужних мінних захисних полів не було. Ворог за всю війну на радянських мінних полях ніяких втрат не зазнав. Нічого великого водоплаваючого на Чорному морі німці не мали. Вони спустили по Дунаю сотню чи дві самоходних барж і захопили під свій контроль все, що хотіли.

А от радянський флот на своїх мінних полях втратив есмінці «Дзерджинський» та «Смишльоний», два катери сторожових та одного торпедного, 3 транспорта, гідрографічне судно, танкер, буксир, 2 парові шхуни, 2 сейнера і 1 баржу. Суттєві пошкодження отримали есмінець «Совершенний» та 2 транспорти.

А ви кажете, що ми з німцями воювали… Чорноморським флотом командував спочатку адмірал Октябрський. На флоті його поза очі називали «кочегар Іванов». У 1917 він непоганим кочегаром Івановим і був. А після революції змінив прізвище на революційне і зробив кар‘єру на флоті.

Починаючи з 22 червня 1941 року Октябрський слав панічні доповідні до Москви, що флот попав в осаду десятків німецьких підводних човнів та чекав появи італійських фашистських лінкорів під Севастополем.

6 жовтня 1943 року назвали «чорним днем» Чорноморського флоту.
Лідер есмінців "Харків"

На початку липня 1942 року Чорноморський флот кинув напризволяще 80 тисяч героїчних захисників Севастополя. Адмірал Октябрський не став ризикувати великими кораблями флоту для евакуації цих людей. Так що перший невихід сил флоту в море треба пов‘язувати з активністю німецької авіації та трусістю радянського флотського керівництва.

Якщо порівнювати бойову роботу британського флоту та радянського, то флот Британії прославився саме операціями по евакуації своїх військ. Наймасштабнішою у світовій історії стала операція «Динамо». В результаті проведення цієї операції евакуації з Дюнкерка, з 26 травня по 4 червня 1940 року було евакуйовано 338 226 військових, з них 215 тис. британців, 123 тис. французів і бельгійців, ще 59 тисяч британців були вивезені до початку операції.

Дюнкеркська евакуація стала своєрідною компенсацією за військову поразку Франції. Британцям вдалося зберегти боєздатну армію для подальшого продовження війни. Втрати англійського флоту були чималеньки — 243 судна та 6 есмінців, та ще 3 французських есмінця.

Якщо аналізувати те, що сталося на Чорному морі в 1941 – 1942 роках, то тебе не залишає відчуття блискучої роботи німецької розвідки, яка задурила голови керівникам радянського Чорноморського флоту. Вони чекають на вторгнення італійської броненосної ескадри і мінують підходи до своїх портів, щоб потім героїчно їх форсувати, втрачаючи на своїх мінах свої кораблі. Адмірал Октябрський та його штаб чекають на висадку німецьких десантів в Криму і на Кавказі. Дивізії, які потрібні на фронті, чекають висадки німецьких десантів на кримському узбережжі.

Лише дві дивізії з восьми намагаються зупинити Манштейна на Перекопі. Авіація Манштейна не підтримувала, танків він не мав. Коли його піхота прогризла радянську оборону він кинув у прорив саморобну моторизовану бригаду. Кожна піхотна дивізія німців мала у своєму складі мотоциклетний розвідувальний батальйон. Манштейн їх у бригаду і зібрав. Додав протитанкову артилерію причеплену до грузовиків і ця імпровізована бригада майже захопила Севастополь.

Героїчну оборону Севастополя ретельно готувала безголовість радянських генералів та адміралів. Спочатку радянські керівники встигли таки вивезти боєприпаси з Севастополя на Кавказ, щоб німці їх не захопили. А потім під німецькими бомбардуваннями возили їх через свої ж минні загорожі назад.

У жовтні 1943 року Сталін заборонив будь-яким великим кораблям Чорноморського флоту виходити в море. Ганебне закінчення морської війни на Чорному морі. 6 жовтня 1943 року під час набігової операції на Ялту та Феодосію флот бездарно втратив лідера «Харків» та есмінці «Безпощадний» («Нещадний») та «Способний» («Здатний»). Обставини втрати трьох великих бойових кораблів були настільки жахливими, бездарними, непрофесійними, що вони потягнули за собою саме таке ганебне для флоту закінчення війни.

Що сталося? Командувач Чорноморським флотом Володимирський розпорядженням від 5 жовтня 1943 р. поставив перед ескадрою завдання силами 1-го дивізіону есмінців у взаємодії з торпедними катерами і авіацією флоту в ніч на 6 жовтня зробити набіг на морські комунікації німців біля південних берегів Криму і обстріляти порти Феодосія і Ялта, де розвідка виявила велике скупчення плавзасобів. У набіг були виділені лідер есмінців «Харків», ескадрені міноносці «Нещадний» і «Здатний».

Набіг був непотрібним. Ризик для кораблів занадто великий. В обставинах першої світової війни набіг мав сенс та користь, а в умовах домінування авіації ризик зашкалював. З Тамані німці вже вивезли 400 тисяч вояків, вони готувалися до подальшої оборони Криму та можливої евакуації до Одеси та Констанци.

С настанням темряви загін під брейд-вимпелом командира 1-го дивізіону есмінців капітана 2 рангу Г.Н. Негоди покинув Туапсе. Біля південного берега Криму кораблі розділилися: лідер попрямував до Ялти, а есмінці до Феодосії. “Харків” та есмінці обстріляли берег та зустрілися для повернення додому.

Вже світало. Кораблям слід було б поквапитися з відходом, щоб швидше досягти зони дії нашої авіації прикриття. Але в цей час винищувачі дальньої дії, що супроводжували кораблі, збили німецький літак-розвідник. Краще б вони цього не робили.

Командир загону наказав «Здатному» підібрати з води німецьких льотчиків, а іншим кораблям тим часом охороняти «Здатний» від можливих атак підводних човнів німців. Так кораблі втратили хід та затрималися на 20 — 30 хвилин.

Звільнення Севастополя

Наші кораблі застопорили хід, команди були вишикувані на палубах, щоб подивитись на страту німецьких пілотів, які були розстріляні на кормі «Здатного». Але саме в цю мить налетіли німецькі пікувальники та тричі влучили в лідер «Харків».

На «Харкові» розпочинається боротьба за живучість корабля, есмінці намагаються його транспортувати. Але німецькі літаки злітали на базу, загрузилися бомбами і знову з‘явилися над радянськими кораблями. «Нещадний» отримує кілька попадань та втрачає хід. «Здатний» тягне з малою швидкістю лідер «Харків».

Німці летять за черговою порцією бомб на свій аеродром. Тут треба нагадати про казкаря Пікуля. Він в неправдивому романі «Реквієм каравану PQ – 17» наводить приклад того, чим відрізняються слабаки — англійці від крутих радянських моряків. Англійці покидають пошкоджений корабель, для них люди важливіші за метал. Радянські моряки рятують техніку.

Німці повертаються ще кілька разів, поки жодного радянського корабля на плаву не залишилося. Але найбільш жахлива частина трагедії буде попереду.

Під час евакуації матросів та офіцерів з загиблих кораблів ніхто про шлюпки не думав. Так сталося, що шлюпок на всіх людей, що опинилися у воді не вистачило. Сталися жахливі сцени, про які не хочуть згадувати ветерани. «Є герої, є подвиги, на них і треба виховувати молодь».

Капітан 3-го рангу Горшенін після загибелі свого есмінця «Здатний» застрелив кілька матросів, які намагалися сісти в його переповнену шлюпку. Інші офіцери, які знаходилися з ним у шлюпці били матросів веслами по головах, захищаючи свою переповнену шлюпку. Про це зважився написати військовий журналіст В.В. Шигін «Морські драми другої світової», Москва, «Вече», 2012. Тираж книги 5 тисяч примірників

«Загинуло 780 чоловік із складу екіпажів трьох бойових кораблів, врятовано лише 123. Незадовільна система донесень не дозволили правильно і швидко організувати допомогу кораблям і направити загін, передбачений організацією аварійно-рятівної служби. При розробці набігу не було передбачено підвищення готовності аварійно-рятівних засобів в базах. Тому послані з великим запізненням катери могли підібрати лише частину людей, виявлених ними на воді. Недосконалість рятувальних засобів як на кораблях, так і в базах, погіршення погоди були причиною загибелі багатьох людей. Врятовані, в основному, ті, хто умів добре плавати, був фізично витривалий, не втрачав самовладання і вірив в допомогу. Позитивне значення зіграло і наявність одягу в тих, що плавали у воді», це я прочитав в російському сегменті інтернету.

Про дикі сцени розстрілів матросів у воді на російських сайтах я не знайшов нічого. З командиром дивізіону Негодою захотів зустрітися Сталін. Негода не був розжалуваний, але в Москву у Кремль його повезли вже без погон та нашивок. В такому вигляді він і опинився в кабінеті вождя. Той його розпросив про те, що сталося. Мабуть це був єдиний випадок, коли людина рівня командира дивізії докладувала Сталіну обставини свого повного розгрому.

«Як же Ви допустили втрату трьох наших найкращих кораблів?» — запитав в кінці розмови Верховний Головнокомандувач. «Спасав радянських людей, як ви вчили, товариш Сталін», — відповів Негода. Сталін підійшов до нього впритул і довго і кристально подивився в очі. «Можете йти», сказав Сталін. Негода повернувся та вийшов з кремльовського кабінету вождя. Він чекав аресту, але його відправили служити на Тихий океан. Там від нього сахалися два місяці. Ніхто не знав, як з ним поводитися. Потім було пониження у званні, перевод на Балтику. В подальшому ніяких наслідків Негода не мав, і, здається закінчив служити адміралом.

І.Бредіхін