Чи була поліцейська провокація? Білоусов та розгон II Державної думи у 1907 році

Кадетська газета «Речь» писала у 1907 році: «В ІІ Думі значно чисельніші елементи для яких законотворча діяльність і нецікава, і непосильна, але для яких цілком доступно вимовляння пересічних промов мітингового характеру, які супроводжують кожен запит». Ліві фракції Державної думи Росії другого скликання, насамперед соціал-демократи, а це були, передусім, меншовики, бо більшовики спочатку бойкотували вибори до Держдуми, цю тактику Ленін був вимушений признати помилковою, так от, меншовики використовували думську трибуну насамперед для революційної агітації.

У наступному 1908 році один з меншовистських лідерів, чудовий журналіст Дан писав саме у статті, присвяченій розгону ІІ Державної думи:

«Російській соціал-демократії доводиться виступати на арену парламентської діяльності в саму важку епоху — епоху буржуазної революції, в епоху кризи, хвилювань і коливань. Але мало того. Вона виступає в такий момент, коли буржуазна революція переживає тривале затишшя, коли народні сили паралізовані. Серед таких зовнішніх і, може бути, ще більш гострих внутрішніх, всередині-партійних утруднень доводиться вперше виступати соціал-демократії на парламентську арену. І наша фракція стоїть, як авангард, як невеликий загін, висунутий далеко вперед, на легальну арену, загін, відкритий обстрілу ворогів з усіх боків».

Костянтинівський депутат Григорій Білоусов опинився у своїй стихії. Під час свого недовгого перебування у Санкт-Петербурзі у якості депутата він був одним з найяскравіших представників меншовизму. Він входить у керівний комітет своєї думської фракції. У 1906 році поліцейський арешт не дав йому змоги побувати на IV стокгольмському з‘їзді РСДРП. У квітні 1907 фракція висуває трьох меншовиських депутатів Держдуми для участі у V лондонському з‘їзді. Це лідери меншовиків – І.Г. Церетелі та Джапарідзе, і третій – наш земляк Г.Є. Білоусов.

В Санкт-Петербург Білоусов приїхав вже признаним ватажком робітників Костянтинівсько-Горлівського підрайону Донбаса, керівником місцевого комітету РСДРП. Місцеві соціал-демократи керували тоді всією революційною боротьбою у своєму підрайоні. Соціал-демократами керував Білоусов. Автори вже наводили характеристику, яку дав у 1907 році один з довідників про членів Державної Думи костянтинівцю Білоусову:

«Беручи участь в роботах с.-д. партії, Г.Є. Білоусов став висуватися як видатний громадський діяч. Під час визвольних змагань він особливо висунувся: не було жодного майже мітингу, де б Білоусов не проводив своїх поглядів.

Це набуло Білоусову широку популярність в робочому середовищі. Дуже часто до нього зверталися за посередництвом з інших заводів, при виникненні зіткнень з адміністрацією. Білоусова вважають "дипломатом", який вміє говорити з господарями.

У минулому році, коли весь південний район був охоплений нагальним будівництвом робочих професійних спілок, Білоусов гаряче взявся за створення таких спілок в Донецькому басейні. В цей час Білоусов вибирається головою професійної спілки робітників скляного заводу».

Характеристика Білоусова, як «видатного громадського діяча» підтверджується з різних боків: це і поліцейські доповіді, і спогади соратників, наприклад, А.Коломойцев «З історії 1905 року в Донбасі»:

«Взагалі, вплив нашого комітету до цього часу досяг свого апогею; воля його була майже безапеляційною. Нам корилися не розмірковуючи, не тільки члени групи, але майже все населення. Нам безмежно вірили і не було рідкістю, коли до членів комітету приходили радитися навіть в особистих справах».

Багато про що свідчить і та пам'ять про меншовика Білоусова, яку, не афішуючи, зберігали ветерани КПРС Юринов та Бобильова. В 1967-1968 роцах до 50-річчя жовтневої революції на пляшковому заводі виходить кілька десятків настінних газет, комплект є в архіві авторів, серед яких є число, присвячене пам’яті Г.Є.Білоусова. Саме в ці роки створюється заводський музей з ретельно підібраним виставковим та науковим фондами. На базі зібраних матеріалів пишеться у 1974 році Бєляшовим та Клімовим ґрунтовне (на той час і на ті цензурні вимоги) дослідження «Константинівський завод скловиробів». В 1970 році з лютого починає виходити заводська багатотиражка «Трудовая победа», яка, знов таки багато уваги приділяє місцевій історії. Не можу не сказати доброго слова на адресу директора пляшкового заводу Д.А.Крюченкова, який значення історичної пам’яті розумів.

Однак, не можу обійтись і без ложки дьогтю в діжці меду. Спогади робітників, які використовували Бєлашов – Клімов я в музейних фондах нашого краєзнавчого не знайшов. Втрачені? Костянтинівка має свою «таємну історію», яка ще потребує дослідження. І не факт, що ми відновимо ту фактуру, яку знали, наприклад, у 1960-х.

Але повертаємось до першої російської революції 1905 – 1907 років. В 1981 році в Донецьку виходить «История робочих Донбасса», т. I-й, який присвячений дореволюційним часам. «Пролетаріат Донбасу, економічно домінуючи на Півдні країни, висловлював правильно зрозумілі інтереси всіх трудящих регіону. Позиції партії більшовиків завжди були тут міцними, а підтримка її пролетарськими масами — незмінна».

Ще цитата з «Історії робітників Донбасу»: «Соціал-демократичні організації, групи та гуртки заводів і шахт складалися в основному з передових робітників, які поділяли погляди В.І. Леніна, більшовиків. Що ж стосується міських і селищних партійних організацій (Юзівської, Бахмутської, Маріупольської), то в них переважали ремісники, прикажчики, підмайстри, домовласники, навіть купці, які підтримували меншовиків. Крім того, в пролетарському середовищі був прошарок робітників, який в силу недостатнього загального рівня розвитку не завжди мав звогу розібратися в політичних розбіжностях між двома фракціями в РСДРП. Спираючись на таку частину членів партії і дрібнобуржуазне прошарок, меншовики, які не брали участь у підготовці та проведенні Грудневого збройного повстання і не піддані арештам, захопили керівництво в низці соціал-демократичних організацій Донбасу. В об'єднаних соціал-демократичних організаціях відбувалася боротьба між більшовиками і меншовиками».

Ось як Коломойцев описує у 1925 році вибори саме меншовистських кандидатів на Лондонський з’їзд РСДРП:

«25 березня в Залізній (німецька колонка), у квартирі техніка Харченко відбулася районна конференція Костянтинівсько-Горлівської групи; було присутніх душ двадцять п’ять… Боротьба між більшовиками і меншовиками до цього часу досягла апогею пристрасності. Але вже така іронія долі, що ми, так пристрасно рвалися в бій, пережили не одну барикаду, визнавали збройне повстання де-факто, де-юре, все-таки були в полоні меншовицької фразеології і на з'їзд від нашої групи був обраний Гр. Білоусов і я (як кандидат), з мандатом відстоювати точку зору Мартова».

Мартов — це лідер меншовизму. Від Костянтинівсько-Горлівської організації РСДРП обирають двох представників на з’їзд партії. Бойові хлопці, на барикадах дрались, але меншовики… «Іронія долі».

В 1924 комуністи добивають залишки меншовизму в СРСР. Для залякування тих, хто ще вагається покаятись, чи ні 14 меншовиків на сфабрикованих процесах отримують чималенькі строки ув’язнення «за шпіонаж». Не покидає думка – як вчасно помер Григорій Євтехович Білоусов. В 1917. Ще до приходу партії Леніна – Сталіна до влади. І не треба каятись, видумувати щось про «іронію долі».

На Лондонському з‘їзді в єдиній формально соціал-демократичній робітничий партії йшла запекла фракційна боротьба між більшовиками та меншовиками. Ось уривок з антибільшовицької полеміки Григорія Білоусова:

«Тут Алексинський наводив проти меншовиків статистичні дані. Він ділив згідно з ними депутатів на низькопробних та високопробних. Меншовики, говорив він, пройшли голосами дрібної буржуазії, і це накладає відбиток на їх тактику і світогляд, які відрізняються від тактики і світогляду більшовиків.

Алексинский говорив, що з Уралу, Петербургу та Москви надсилали накази, які засуджували діяльність фракції. Я сам пролетар з Донецького басейну, я отримував накази з цього безумовно пролетарського району; в них ніякого осуду фракції не висловлювалося. Робочі Донецького басейну знають свої інтереси...

Якщо вам дорога справа пролетаріату, ви повинні по честі судити нас і пам'ятати, що фракція є відкрито-діюча установа, яка за все зроблене знаходиться перед судом пролетаріату. Я нагадую вам, що він нещадний у своєму суді».

В чому відмінність між двома фракціями РСДРП?

У порівнянні з більшовиками теоретичний рівень меншовизму був значно вищим. Меншовиками були такі значні теоретики марксизму, як Ю.Мартов, Г.В.Плєханов, А.Мартинов, І.Чхеідзе, Б.Аксельрод, Ф.Дан. У 1903 році, коли на ІІ з’їзді РСДРП партія фактично створювалася розходження між двома фракціями видавалися незначними. Більшовики під керівництвом Леніна виступали за створення жорсткої організації революціонерів, де буде залізна дисципліна, обов’язкове членство в місцевій організації. Щось подібне відстоювали Бланкі та Нечаєв.

Меншовики не придержувалися думки про обов’язкове членство у місцевій організації. Ідеї про обов’язкове підпорядкування партійній дисципліні їм були невластиві.

Мета обох фракцій була одна – перехід від капіталістичної системи до соціалізму. А от шляхи досягнення принципово різнилися. Головна різниця полягала в тому, що меншовики вважали, що Росія переживає буржуазно-демократичну революцію. Основна мета революції – знищити всі перепони на шляху розвитку нового буржуазного суспільства в Росії. Росія для побудови соціалізму ще не готова. Якщо поспішити з захопленням влади, то замість передового суспільного ладу можна побудувати те, що Маркс називав «феодальним, або казарменим соціалізмом». В такому випадку свята ідея соціалізму буде скомпрометована. Казармений соціалізм, можливо і створить рівноправне суспільство, але у порівнянні з капіталізмом це буде рівноправність у злиденності. А головне творчий людський потенціал не буде розвинутий, у максимальній степені. Всі побоювання меншовиків в СРСР, фактично, і виповнилися.

Більшовики під керівництвом Леніна, натомість вважали, що у буржуазно-демократичній революції не треба зупинятися на буржуазному етапі. Як тільки виконані завдання буржуазної революції треба переходити до соціалістичної. Головне – захоплення влади. Після захоплення влади, цей етап Ленін назвав «диктатурою пролетаріату», пролетаріат може сам, без допомоги буржуазії побудувати соціалізм.

Були і інші відмінності між двома фракціями. Наприклад, більшовики вважали селянство союзником, а меншовики не вважали за потрібне звертати увагу на село. Меншовики, якщо потрібно, то йшли на барикади, але на відміну від більшовиків не вважали силу головним аргументом. Меншовики вважали за краще домовитись з капіталістом. Саме так і діяв в Костянтинівці Білоусов.

І.Бредіхін, Д. Чістов

Далі буде.