ДЕ ГОЛЛЬ ТА ЗЕЛЕНСЬКИЙ. частина 2

У першій частині статті (дивись №2 “Провінції” від 8 січня 2020 р.) ми почали з аналізу загальних обставин, в яких розпочалася та проходила друга світова війна. Керівництво країн, які перемогли в першій світовій — Великобританії та Франції, чудово розуміло, що кінець першої світової війни у 1918 році після недолугої Версальської мирної угоди 1919 року мир на європейський континент приніс лише тимчасовий. Як сказав одразу по підписанні Версальського миру Маршал Франції Фердинанд Фош: “Це не мир, це перемир'я на 20 років!”

Думку Фоша про війну, яка не закінчилася, а лише призупинена, одразу підхопив Ленін. Він спробував перетворити війну світову імперіалістичну на війну світову громадянську. Ленін кинув Червону Армію у провальний польський похід. Він писав у 1920 році: “Версальський договір це є договір хижаків і розбійників. Коли нам нав'язали Брестський мир, під ярмом якого ми були стільки часу, тоді в усьому світі кричали, що це мир грабіжників. Коли була переможена Німеччина, Ліга націй, воюючи проти неї, кричала про те, що це війна визвольна, демократична. Німеччині був нав'язаний мир, але мир цей був лихварський, мир душителів, мир м'ясників, тому що вони розграбували і роздрібнили Німеччину і Австрію. Вони позбавили їх усіх засобів життя, залишили дітей голодувати і вмирати з голоду, це мир нечуваний, грабіжницький. Таким чином, що таке Версальський договір? Це нечуваний, грабіжницький мир, який десятки мільйонів людей, і в тому числі найбільш цивілізованих, ставить у стан рабів. Це не мир, а умови, продиктовані розбійниками з ножем в руках беззахисній жертві. У Німеччини відібрані цими противниками за Версальським договором всі її колонії. Туреччина, Персія і Китай перетворені в рабів. Вийшло таке становище, при якому 7/10 світового населення знаходиться в поневоленному становищі. Ці раби розкидані по всьому світу і віддані на поталу купці країн: Англії, Франції та Японії. І ось чому весь цей міжнародний лад, порядок, який тримається Версальським миром, тримається на вулкані, так як ті 7/10 населення всієї землі, які поневолені, тільки і чекають не дочекаються, щоб знайшовся хтось, хто підняв би боротьбу, щоб почали коливатися всі ці держави” (ПСС, 5 изд., т. 41, с. 352 -353).

41 том повної збірки творів Леніна вийшов у 1970 році. Його склали роботи, які раніше у складі ПЗТ Леніна не виходили. Чому? Як на мене, то у ленінській цитаті 1920 року ми маємо конспект “Майн кампф” та предсказання приходу Гітлера. От тільки у Леніна інтернаціонал — соціалізм, а Гітлер сповідував націонал-соціалізм. А от інтенція на злам світової версальської системи однакова і у Леніна в 1920 році, і у Гітлера в 1939.

В 1941 та у 1942 ідею про повну відмінність СРСР Леніна та націонал-соціалістичної Німеччини Гітлера докладно пояснював радянському народові та радянському солдату Сталін.

“Чи можна вважати гітлеровців націоналістами? Насправді гітлерівці є тепер не націоналісти, а імперіалісти. (...) Партія гітлерівців є партія імперіалістів, до того ж найбільш хижацьких і розбійницьких імперіалістів серед усіх імперіалістів світу”.

Абсолютна відсутність логіки у доповіді Сталіна від 6 листопада 1941 року “24-ті роковини Великої Жовтневої соціалістичної революції”. Чому імперіаліст вже не може бути націоналістом? Путін і Трамп — вони і націоналісти, і імперіалісти. Вірно?
Алогічність Сталіна продовжують сучасні путинські пропагандисти: “Чи можна вважати українців націоналістами? Та вони ж бендерівці! Жидо-бендерівці! Фашисти!”

А 1 травня 1942 вийшов Наказ №130 Народного Комісара Оборони Сталіна.

“Хто ж вони, наші вороги, німецькі фашисти? Що це за люди? (...) Кажуть, що німецькі фашисти є націоналісти, які оберігають цілість і незалежність Німеччини від зазіхання з боку інших держав. Це, звичайно, брехня. (...) Насправді німецькі фашисти є не націоналісти, а імперіалісти, які захоплюють чужі країни і висмоктують з них кров для того, щоб збагатити німецьких банкірів і плутократів”.

“Кажуть, що німецькі фашисти є соціалісти, які стараються захищати інтереси робітників і селян проти плутократів. Це, звичайно, брехня. (...) Тільки знахабнілі обманщики можуть твердити, що німецькі фашисти, які встановили рабську працю на заводах і фабриках і відновили кріпосницькі порядки в селах Німеччини і підкорених країн, - є захисниками робітників і селян”.

“Це не мир, це перемир'я на 20 років!” - Саме ця ідея французського полководця Фоша про світову війну, яка неодмінно знов розпочнеться приблизно у 1939 році лягла у підгрунтя світосприйняття багатьох світових політичних лідерів міжвоєнного двадцятиріччя. Сталін, Гітлєр, Рузвельт, Черчіль, де Голль, як могли, готували свої країни до неминучого. Я назвав найбільш показові політичні постаті, але були і інші. В кінці 1920-х, починаючи індустріалізацію Сталін сказав: “У нас 10 років, щоб надолужити відставання від Заходу у 100 років. Не встигнемо — нас зімнуть”. А французи вже у 1923 вторгаються у рейнську область Німеччини, але не підтримані англійцями, та зіткнувшись з загальним страйком пролетаріату на захопленій території, вимушені вже через рік з ганьбою вивести війська назад. Гроші для страйкуючих, але не працюючих на Францію робітників Руру весь рік платить уряд Німеччини. Починаючий письменник капітан де Голль, який у складі окупаційної французської армії був у Рурі, власними очима побачив охоплену ідеями реваншу за поразку у першій світовій війні Німеччину. Про що і залишив письмові свідчення. А Ленін про Німеччину 1920 року написав таке: “Це було тоді, коли в Німеччині всі, навіть чорносотенці і монархісти, говорили, що більшовики нас спасуть, коли побачили, що версальський мир тріщить по всім швам, що є Червона Армія, яка всім капіталістам оголосила війну”. Класову, громадянську, всесвітню.

“На всі звинувачення в громадянській війні ми говоримо: так, ми відкрито проголосили те, що жоден уряд проголосити не міг. Ми перший уряд у світі, який може про громадянську війну говорити відкрито”. ( ПСС, 5 изд., т. 35 стр. 268).

У 2014 знайшовся ще один уряд, який кинувся роздмухувати громадянську війну в сусідній країні. “Бо ми ж один народ, русские своїх не бросають”. “Бандери в Донбасі забороняють говорити по русски. В школі злі українські вчителі розпинають наших снегирей. Жидобендерівські волонтери вбивають мирних жителів в Донбасі. Не забудем, не простим!” Громадянська війна — це страшно. Це ріки крові, а наші “брати” в Кремлі засмучені: “Зовнішня політика на українському напрямі пробуксовує”.

До речі, у вирішальній битві під Варшавою в 1920 році волонтер капітан французської армії де Голль командував танковим батальйоном. Він на свої очі бачив, як червона комуністична навала захлинулася своєю кров'ю.

В середині 1920-х Франція почала будувати Лінію Мажино. Щоб до початку війни у 1939 встигнути її добудувати. Встигла. А протеже маршала Петена де Голль друкував теоретичні праці та виступав перед французською елітою, що за Мажино треба тримати жалізний кулак. Десь з 7 танкових дивізій, щоб можна було в разі потреби покататись на танках по Німеччині. Книги де Голля уважно читав Гітлер, а французські генерали вважали ідеї де Голля нісенітницею. Хто ж у здравому розумі буде з окопів під кулемети ворога вилазити?

Але Франція та Бельгія Лінію Мажино аж до кордону з Нідерландами побудували до 1939 року.

Всі військові теоретики знали один секрет. Війни в Європі закінчуються революціями. Це пояснює політику умиротворення, яка охопила в 1930-х роках Великобританію та Францію. Перше, що сказав Маршал Петен, коли в червні 1940 року прийшов до влади: “Віна програна, тепер треба справитися з революцією”. “Призрак комунізму у 1940-х блукав по Європі”.

Тепер продовжимо розповідь про конкрєтно невдалу пролетарську революцію 1943 — 1945 років в Італії. В липні 1943 року англо-американці висаджуються в Сіцилії. Англійці наступали по найкоротшому напрямку, а от американцям прийшлося наступати обхідними дорогами, довшими за англійські разів в 6, або навіть і в 10. Я, вибачаюсь, на карти не подивився. Але прийшли вони разом. Досвічені англійці, яких за два чи три роки Роммель навчив таки маневровому танковому бою у пустелях Північної Африки. І американці, які сучасну сухопутну армію почали створювати майже з нуля в 1940 році. Американці співпрацювали з місцевою мафією — я про це писаву частині 1. Утвердження мафії на півдні країни — це перший етап превентивної контрреволюції в Італії.

25 липня 1943 фашистський лідер Італії Беніто Муссоліні був заарештований. Владу захопив уряд маршала Бадольо. 3 вересня 1943 новий італійський уряд уклав перемир'я з США та Великою Британією. 8 вересня 1943 капітуляція Італії вступила в силу.

Англосакси Черчілль, Рузвельт і військове командування вирішили, що будуть діяти саме через уряд Бадольо, який 13 жовтня фактично оголосив війну Німеччині. За Бадольо стояв король та католицька церква. Старий державний апарат згоден був прибрати фашистську символіку. Але на звільненій від фашистського панування території на півдні вийшли з підпілля антифашистські політичні партії. Вони відкрито почали агітували проти уряду Бадольо. У Римі Рух Опір створив таємний Комітет національного визволення, діяльність якого була спрямована як проти німців, так і проти короля та уряду. На півночі почав діяти збройний Опір, що поставив мету боротися за національне відродження. Для англосаксів звільнення означало просто усунення влади німців і фашизму; для учасників Опору визволення мало набагато глибший сенс. Соціальні програми комуністів та лівих католиків дуже різнилися, але привид революції поступово почав матеріалізуватися.

Наступ союзних військ німці затримали у вересні 1943 року на добре підготованій лінії Густава. Центральним пунктом на лінії Густава був монастир Монте Кассіно. Він гіпнотизував головнокомандувача військами союзників в Італії Александера і його генералів, вони були впевнені, що німці, зміцнивши монастир, використовують його як спостережний пункт. Насправді ж німецькі війська ніколи його не використали. Але тут випала нагода показати, що союзники в своїй рішучості розбити Німеччину готові на все. Американці систематичними бомбардуваннями зруйнували Монте Кассіно, один з великих історичних пам'яток Європи, а потім виявили, що розбиті камені - ще більш страшне перешкода, ніж сам монастир. Зрештою лінію Густава обійшли французи, які проникли з тилу, через гори.

Італійський фронт другим фронтом ніхто не називав. Він виник під час Курської битви та визволення Донбасу і одразу почав, як пилосос витягувати елітні есесівські танкові дивізії з східного фронту. Їх виводили навіть одразу після прохорівського танкового побоїща і одразу кидали на захист лінії Густова. Тут треба згадати про рідну Костянтинівку. Для захисту Донбасу у німців танкових дивізій резерва вже не вистачало. Розсипалася оборона німців в смузі наступу Південно-Західного фронту. Німецьку оборону зламала 3-тя Гв. Армія ПЗФ під командуванням Д.Д. Лелюшенко. Блискучий кіннотник-будьоннівець, один з кращих радянських танкових командирів в 1944 - 45 роках, Лелюшенко, виявляє вкрай слабку оборону німців перед своєю армією. Радянський командарм трактує це, як ознаки можливого німецького відходу. Німцям сильно не пощастило, що тут виявився саме він. Без наказу його армія форсує Сіверський Донець в ніч на 2 вересня і успішно рухається вперед. Так буває. На успіх наступу на другорядному напрямку ніхто не розраховує, але саме там відбувається прорив. А тут ніхто нічого навіть не планував. 23 танковий корпус без бою виходить в Артемівськ (Бахмут), а тут до танкістів приходить делегація костянтинівської інтелігенції і повідомляє, що Костянтинівку німці залишають. Так без бою в ніч 6 вересня наше місто було визволено від німецької окупації.

Не Гітлер, а народи Європи становили головну біль правлячих кругів союзників в кінці війни. До речі, Сталін в 1943 році розпустив Комінтерн, а комуністична партія Італії получила вказівку про комуністичну революцію не мріяти. Я не бачу принципової різниці між Черчілем, Рузвельтом та Сталіним. Імперіалістичні протиріччя роздирали антигітлерівську коаліцію.

В вересні 1943 північна половина країни була окупована німцями за допомогою італійських фашистів і створила колабораціоністську маріонеткову державу Сало. Вони поставили Гітлеру понад 500 000 солдатів, а на півдні, яким керували мафіозі та монархістські сили, союзники отримали у своє підпорядкування загальноіталійську армію, яка нараховувала понад 50 000 чоловік. Формально, цій армії допомагали близько 350 000 партизанів в горних районах півночі (переважно колишніх солдатів Королівської італійської армії) різних політичних орієнтацій та ідеологій.

Події в Італії розвиваються своїм чередом. 12 вересня Муссоліні, якого відправили в гірський район Гран-Сассо, звільнили німецькі десантники. Муссоліні літаком вивезли в Мюнхен, відбулася його зустріч з Гітлером і фіктивне повернення до влади. Влаштувавшись в Сало на озері Гарда, він проголосив націонал-социалистскую фашистську республіку. За наполяганням Гітлера фашистських лідерів, які під час військового перевороту 25 липня 1943 року голосували проти Муссоліні, віддали під суд і всіх розстріляли, включаючи зятя Муссоліні — Чіано.

Відроджений фашизм міг існувати як терористична кривава диктатура. Муссоліні доводилося діяти через німецьких радників, він не міг розпоряджатися власними збройними силами і байдуже спостерігав за німецьким терором в Північній Італії. Німецькі агенти австрійського походження стали управляти в південному Тіролі та Трієсті. Тіто зазіхав на Трієст, здавалося, почалося розчленування Італії. Муссоліні пильно дивився на нескінченний дощ і твердив: "Ми всі померли". Американці заявили як югославським комуністам, так і італійцям, що ті, хто будуть контролювати Трієст на момент підхода туди американських військ місто і отримають. Фашистські дівізії під командуванням князя Боргезе в запеклих боях відстояли для своєї батьківщини Трієст. Для італійців вони національні герої. 28 квітня 1945 Муссоліні був розстріляний, а його труп для наруги був вивішений вниз головою в Мілані . 29 квітня 1945 німецькі війська в Італії капітулювали.

І.Бредіхін