Костянтинівка у роки Першої світової війни. Частина 2

Частина перша.

В кінці ХІХ сторіччя саме під час розробки німецького плана Шліффена у Бельгії правив король Леопольд ІІ. Він отримав славу найпорочнішої людини свого часу. Леопольд захопив територію басейну річки Конго. Це був його особистий бізнес, а не колонія держави Бельгія. З 1885 по 1908 роки існувала в Африці Вільна держава Конго, приватне володіння Леопольда, яка в десятки разів перевищувала за площею Бельгію.

За його вказівкою там були влаштовані різного роду комерційні компанії, які проводили жорстоку експлуатацію населення (аж до геноциду). За невиконання робочої норми у негрів, а все туземне населення Конго було рабами Леопольда відрубували кісті рук. Чорне населення Вільної держави Конго зменшилось за часів Леопольда вдвічі. При цьому, за даними бельгійських джерел, в 1887 році обсяг виробництва каучуку в Конго становив близько 30 тонн, через 10 років до 1897 року він збільшився в 40 з гаком разів (близько 1300 тонн), а в 1903 році становив уже близько 5900 тонн.

Жадібність Леопольда була надзвичайною. Її вирішили використати у своїх планах підготовки до світової війни німці. У 1904 році німецький кайзер Вільгельм запропонував Леопольду відродити середньовічну Бургундію на теренах Бельгії та північної Франції. Леопольд мав неабиякий набір гріхів, але дурнем він не був. Він спробував перевести розмову на жарт, потім відповів Вільгельму, що парламент та міністри ніколи не підтримають такі проекти. Це викликало гнів та погрози німецького кайзера: «Я не дозволю грати зі мною. Той, хто в майбутній європейській війні буде не зі мною, той буде проти мене».

Хоча план Вільгельма провалився, німці вважали, що у майбутній війні Леопольд не зможе відмовитись від 2 мільйонів фунтів стерлінгів. Цю суму мали виплатити переможені французи.

Але після того, як Леопольда на бельгійському троні змінив у 1909 році його племінник Альберт І, в Німеччині продовжували вважати, що бельгійці не зважаться на збройний спротив німецькому наступу на Париж. Саме на полях Північної Франції, це історичні землі Фландрії буде вирішена доля першої світової війни.

Альберт не був народжений для престолу, а тому до 16 років його не готували до державного управління. Альберт сформувався, як повна протилежність до свого дядька Леопольда ІІ. Можна навіть сказати, що як Британії пощастило з Черчілем, а США з Рузвельтом під час другої світової, так маленькій Бельгії повезло з Альбертом І. Король захоплювався спортом, особливо верховою їздою і альпінізмом, природними науками і літературою. Для Альберта нормою було прочитувати  по дві книги в день на самі різні теми: авіація, іудаїзм, військова справа, медицина і т.п. Крім того, він навчився водити мотоцикл і пілотувати літак.

Він з однаковою старанністю вивчав бельгійську армію, вугільні шахти Шарлеруа або «Червону країну» валлонів. «Коли король говорить, здається, що він збирається щось будувати», — сказав якось один з його міністрів.

Король Бельгії Альберт І

Альберт одразу, як тільки став монархом, зрозумів небезпеку невідворотного німецького нападу. Оскільки за бельгійською конституцією король ставав головнокомандувачем тільки під час війни, то він не міг в мирний час своїми побоюваннями або ідеями вплинути достатньо серйозно на Генеральний штаб. Навчання і озброєння бельгійської армії були вкрай недостатніми, вогнева підготовка низькою: запаси боєприпасів дозволяли проводити стрільби всього два рази в тиждень з розрахунку по одному пострілу на людину. Обов’язкова військова повинність, введена лише в 1913 році, зробила армію ще більш непопулярною серед миролюбних народних мас. За ініціативою короля у 1910 році було створено генеральний штаб. У 1913 році кадрову армію було збільшено з 13 тисяч до 33 тисяч вояків. Незважаючи на сильний спротив парламенту, Альберт вимагав збільшення витрат на спорудження оборонних споруд на німецькому напрямку.

У 1910 році під час візиту до Німеччини Альберт почув від Вільгельма:«Війна з Францією наближається, на цей раз ми повинні покінчити з цим раз і назавжди, вашій величності важко уявити, яким нестримним ентузіазмом буде охоплена Німеччина у вирішальний день». Кайзер стверджував, що: «Німецька армія непереможна, ніщо не може протистояти натиску тевтонців, жахливі руйнування відзначать їх шлях, їхня перемога не викликає сумнівів». Альберт негайно через посла Французської республіки у Берліні інформував президента Франції про німецьку загрозу.

«За кого він приймає мене?» — вигукнув король Альберт 2 серпня 1914 року, давши волю гніву вперше з моменту початку кризи. Король Альберт відхилив німецький ультиматум. Прийнявши на себе верховне командування, він відразу ж наказав підірвати мости через Маас у Льєжа, а також залізничні тунелі і мости на кордоні з Люксембургом. Він усе ще не направляв Англії і Франції прохання про допомогу і пропозицію військового союзу. Альберт витримав паузу і всьому світові стало ясно, що Німеччина військовим вторгненням порушила бельгійський нейтралітет. Для всього світу Німецька Імперія стала агресором.

Протягом всієї Першої Світової війни Альберт командував бельгійською армією, яка чинила впертий опір німецьким окупаційним військам і дала можливість Англії і Франції більш ретельно підготуватися до Битви на Марні. В кінці війни Альберт зі своєю армією вже звільняв територію країни від окупантів і увійшов у Брюссель як герой.

Король Альберт І став надзвичайно популярною у світі людиною, яка уособлювала героїзм незламного бельгійського народу у його спротиві німецькій агресії.

Факт співчуття до постраждалого народу Бельгії приводить «Журнал засідань Катеринославських Губернських Зборів чергової сесії 1914 року (З 19 до 28 січня 1915 року), Катеринослав 1915. На засіданні 21 січня (в присутності Голови Бахмутської Земської управи Миколи Володимировича Рутченка та її гласного М.К. Котляревського) заслуховується Доповідь №1 про допомогу постраждалому від війни населенню Польщі, Галичини, Бельгії, Сербії та Чорногорії. В ній, зокрема, було сказано: «У великій європейській війні деякі народи особливо сильно постраждали від нашестя загального їм та нам ворога— австро-німецьких військ. Перші жахи ворожого вторгнення пережила героїчна Бельгія, яка затримала му­жністю і храбростью своего народа німецькі полчища, які намагалися швидко розгромити Францію для того, щоби всіма силами накинутися потім на Росію.

За захист своєї незалежності Бельгія поплатилася сотнями тисяч життів, розгромом і спаленням своїх кращих міст, разрушеніем народного господарства на довгі роки, голодом і холодом населення та тяжкими днями німецького панування, яке пов‘язане з жорстокістю и насиллям».

Вважаючи, тим часом, таку допомогу недостатньою, Управа має честь запропонувати Зібранню надати допомогу більш широку і не тільки Польщі, але і народам Бельгії, Сербії і Чорногорії, а також населенню Галичини. У цих цілях необхідно внести в кошторис 1915 року такі суми витрат по наданню допомоги населенню:

Царства Польського и Галичини - 15000 руб.
Сербії - 5000 руб.
Чорногорії - 2000 руб.
Бельгії - 2000
Всього - 24000 руб.
Голова Управи К. Фонъ-Гесберг.
Н. Бурмейстер.
Члены Управы:  Н. Полешко. В. Яковлево.

Після доповіді гласний І.К. Абаза пропонує збільшити допомогу Бельгії, яка найбільше постраждала від війни з 2000 рублів до 5000. Гласний М.Ю. Ворожейкін йому заперечував. Він казав, що капітали Бельгії збереглися, бо вони вкладені в підприємства, які розташовані в місцевостях, які війною не охоплені. До того ж, аргументував свою позицію Микола Юрійович: Англія і Франція прийдуть на допомогу Бельгії. Краще збільшити допомогу Сербії і Чорногорії. При голосуванні перемогла позиція Ворожейкіна.

Імператор Росії Микола ІІ, Король Великобританіі Георг V, Король Бельгії Альберт І

Наступного дня в залу засідань до Катеринославських Губернських Земських Зборів прибули: Головуючий Зборів Катеринославський Повітовий Голова (Предводитель) Дворянства Камергер Двора Його Величності Володимир Володимирович Малама, 22 панів губернських гласних, голови повітових земських управ:

Катеринославської, Верхньодніпровської, Новомосковської, Бахмутської; заступаючи місце Голів Повітових Земських Управ: Павлоградської та Александрівської; Предводителі Дворянства повітів: Павлоградського, Слов‘яносербського, Маріупільського та Олександрівського; члени Губернської Управи: М.В. Буницький і В.Я. Яковлев; Представник Управління Державного Майна М.З. Воронцов і Депутат від Духовного Вєдомства А.М.Сосновський.

Наступного дня 22 січня заслуховується і приймається текст телеграми, яка звернена до короля Бєльгії:

«Петроград, Бельгійська Місія. Його Величності Королю Бельгії. Катеринославські Губернські Збори, які щиро вражені мужністю Бельгійського народу під освіченим водійством Вашої Величності, яка дала гідну відсіч насиллю гордовитого ворога, міцно йме віри в кінцеву перемогу права і справедливості та незалежність вільної Бельгії і просить Вашу Величність прийняти щирі почуття поваги і передати їх своєму народові. Ми виражаємо співчуття жорстоко постраждалому від неприятеля населенню Вашого Королівства, Збори посилають в розпорядження Вашої Величності свою скромну жертву у сумі 2000 рублів. Хай живе Ваша Величність та героїчний Бельгійський народ, який захищає кожен клаптик своєї землі.

Голова Зборів Двора Його Величності Камергер В.Малама».

В той же день приходить телеграма з Петрограду від Бельгійського повіреного в справах, на ім‘я Голови, на французькій мові, наступного змісту:  «Прошу Ваше Превосходительство прийняти і передати Катеринославському Губернському Земству, живу подяку за щедрий дар 2000 рублів і шляхетні почуття, які були виражені Зборами. Я передам телеграму і гроші Його Величності. Лекайль, Бельгійський повірений у справах».  Телеграма одразу зачитується на вечірньому засіданні.

Братерські почуття між бельгійцями, які жили і працювали на наших теренах в буремні роки Першої світової і місцевим населенням були скріплені не тільки красивими словами і деякою матеріальною допомогою. Костянтинівка зіграла надзвичайно важливу роль у воєнних зусиллях Росії у першу світову війну. І пов’язане це не тільки зі зразками самовідданої праці бельгійських та місцевих робітників, але і з сміливими управлінськими рішеннями бельгійського менеджменту.

І.Бредіхін, Д.Чістов

Далі буде