Номікосов і Сантуринівка

Закінчення. Початок в №39.

Ім`я поміщика Номікосова зустрічається також у земських документах 1883  року. Сантуринівський сільський староста Дружківської волості прохає дозволити продати етапний арештантський будинок в цьому селі по причині зникнення потреби в цьому пункті. Знайома і нам, типова для місцевого самоврядування, проблема. Стоїть собі якась «непотрібна будівля».  Дитячий садочок, гуртожиток чи етапний будинок, яка різниця? З даної справи ми можемо узнати, що будували арештантський будинок селяни Дружківської, Луганської, Віровської та Заячої волостей на сантуринівській землі. Бахмутська земська управа, у свою чергу, надала на спорудження будинку 300 рублів. Яке ж рішення виносить місцева влада, по якому алгоритму вона діє? Бахмутська повітова земська управа  доручає зібрати точні відомості про те, кому належала земля під колишнім етапним будинком. Чи селянам сантуринівського сільського суспільства, чи власнику маєтку пану Номікосову, але в обох випадках дозволити продаж будинку, в першому випадку з землею, в останньому — без землі,  з отриманням від покупця тієї частки грошей, яка по розрахунку належить земству. В усякому разі, рівень відкритості, демократичності, гласності тогочасної місцевої влади вражає.

Дворянин Номікосов К.П. був володарем маєтку в 20 верстах від Бухмута (тоді — повітове місто), а також орендував ще один маєток на відстані 27 верст від Бахмута, і в 4 — від  найближчої залізничної станції. Найімовірніше, що це був маєток когось із сім`ї Номікосових, створений  при розподілі спадку. Так, площа обох економій була однакова — по 1732,5 десятин, розташовані поруч, фінансові умови оренди не оголошувалися. До того ж, будучи орендарем, Номікосов, у свою чергу, здає у 1884 році більшу частину своєї економії (66%) в оренду.

Ось як поділялась земля Номікосова по призначенню - своя/орендована (в дес.): садибна — 0,9 дес./5,5 дес.; сад/город — 0/5; рілля — 987/560; толока - 120/492; сінокосів -  300 степу і 130 дес.лугу у самого Номікосова і 560 дес. в оренді; ліс — 18/0; інші угіддя — 176,6/170. Здавши в оренду свою економію, у Номікосова 9% землі залишилося під економічними посівами: озимі — жито 40 дес. і пшениця 10 дес.; ярові: овес і льон - по 25 дес., просо - 8, ячмінь - 20 дес.

Із особливих доходів Номікосов мав каменоломню, постоялий двір та кабак, за який він сплачував 100 рублів акцизу в рік. В своєму маєтку мав 5 житлових будівель і 1 нежилу, в орендованому — 3 житлових і 5 холодних.

Худоби було: свого/оренда (голів) — волів 30/4; коней 10/4; корів — 7/6; ялового 30/15; телят (до року) 0/4; свиней 0/1; коз 0/10. Головні доходи номікосовьска економія отримувала від вівчарства. В орендованому маєтку було 4.037 овець іспанської породи. Сучасне вівчарство було введене в нашому краї при царюванні Олександра I з ініціативи міністра внутрішніх справ українського шляхтича і  російського графа Кочубея. Це він запропонував роздавати безкоштовно пустуючі землі бажаючим зайнятися розведенням тонкорунної породи овець. Крім цього дозволу, уряд за свій рахунок виписував іспанських племінних баранів і маток, запрошував іноземних керівників до цієї сільськогосподарської галузі. Точної дати завезення тонкорунної вівці на бахмутську землю вже не зміг встановити Н.Д. Запара — автор “Южнорусского тонкорунного овцеводства”, виданого у Харкові в 1882 році. Але у 1826 почався безперервний ряд спроб нашого непересічного земляка, дідича І.А. Мерцалова, володаря села Паньковка, Казенно-Торсько-Олексієвського повіту, поліпшити породу. Він в середині XIX сторіччя скрещував найкращі іспанські і саксонські породи з раніш завезеною іспанською породою, яка вже виродилася у нас, і акліматизував нову породу в наших степах. Імена мізерних революціонерів закарбовані в назвах вулиць, а людей, які створювали підґрунтя для економічної розбудови нашого краю, ми не пам`ятаємо. Мерцалівська вівця дала можливість нашому вівчарству по всіх показниках, навіть якісних, не поступатися в кінці ХІХ сторіччя Західній Європі.

У 1884 році у Бахмутському повіті працювало 91 вівчарне господарство з 336.288 вівцями на площі 276.721 десятин. До речі, на початку 1883 на 786 душ Новоселівки налічили 284 вівці, а на 462 душ (чоловиків) у Сантуринівці було 315 овець. Одна вівця давала 5,75 фунтів вовни, без обору і обніжки, а в найкращих господарствах брали по 10. Найкращу ціну давали на Троїцькій і Успенській ярмарках у Харкові. Пуд вовни коштував від 8 до 12 рублів, перегон — 18 руб., помита вовна — 31 руб. В Бахмуті на Троїцькій і Петропавлівській ярмарках ціни були нижче на 0,5-1 рубль, бо тут попит був невеликим. Земські статистики навіть вирахували, що одна вівця давала власнику 1 руб. 43,4 коп. в рік, але самі вівчари давали іншу цифру — від 75 коп. до 1 рубля, бо треба брати до уваги ціну на підніжний і стійловий корм. Це дає змогу приблизно оцінити доходи Номікосова у кілька тисяч рублів, які треба було ще поділити приблизно на два (бо він ще сплачував оренду). А ще податки. Не густо, коли брати до уваги, скільки клопоту завдавало ведення господарства. Для порівняння, Голова Повітової Земської Управи, П.А.Карпов отримував 1500 рублів на рік, Секретар Управи і 2 її члена — по 1000, стільки ж отримував лікар повітової лікарні, у помічника секретаря було 480. Фельдшер — 720, конторщик — 180, батюшка у лікарні — 120, стільки ж отримував двірник, він же водовоз, кухарка обходилася 84 рублями на рік, стільки ж отримувала служниця у жіночому відділенні лікарні. Двоє вчителів і вчителька земських шкіл отримувала по 240 рублів.

І.Брєдіхін, викладач історії КПЛ.

Comments

А до чого, скажіть будь ласка, тут ця мапа (карта)? Яке вона має безпосереднє відношення до статті??