Олекса Тихий та його брат Микола Носуля. Подвиг ціною в життя

Льотчик-штурмовик жив під час другої світової в середньому сім бойових вильотів. Протиповітряна оборона вермахту була ефективною. Часто радянські пілоти використовували такий тактичний прийом, коли одна група Іл-2 атакувала зенітні позиції німців, даючи змогу іншим літакам провести штурмовку німецьких військ під меншою щильністю зенітного вогню. Атака німецьких зеніток становила наступне: літак летів прямо на позиції німецьких вояків, стрімко зближуючись, майже впритул. При цьому, і літак, і зенітка вели безперервний обстріл один одного.  Наших льотчиків вражала поведінка німецьких зенітників, які часто не витримували атаки і розбігалися з окопу в різні сторони. Це давало змогу нашим льотчикам залпом РС чи бомбами накривати всіх. Просто сидіти в окопі було незрівнянно безпечніше. “Чому вони розбігаються?” - не могли зрозуміти радянські пілоти.

Розгадку дали німецькі військовополонені. Німецькі солдати на фронті були впевнені, що в Іл-2 сидять штрафники чи кримінальні злочинці, бо літати на висоті кількох метрів, зближуючись під час атаки впритул, наказати комусь неможливо, нормальна людина на таке самогубство не піде. До того ж, підбиті, ще керовані літаки радянських ВВС, часто йшли на таран німецької зенітки, що їх підбила. “Ми ж не знаємо, що у голові радянського пілота, може він на таран йде?” - відповідали німці.

Сотні і сотні радянських пілотів, які йшли на жертовний таран у 1941 чи у 1942 роках, спасли життя тим, хто воював пізніше. “Наши мертвые нас не оставят в беде...” - співав Володимир Висоцький. Блаженними називає Біблія тих, хто пожертвував своє життя “за други своя”.

Серед багатьох героїв землі донецької є два брата, які пожертвували своїм життям за свою рідну землю, за свій народ. Вони були друзями, виховувалися разом, читали одні і тіж книжки, співали разом українські пісні, роздумували над одними і тими ж суспільними проблемами. От тільки Микола Носуля був трошки старший за віком, тому у 1943 році, після визволення костянтинівського району від німецької окупації, пішов у Червону Армію, а молодший, його двоюрідний брат Олекса Тихий, продовжив навчання. Здобуваючи середню освіту в Олексієво-Дружківці, 16-17-річний Олекса подовгу жив в родині Носуль, у своєї тітки Євдокії Петрівни, матері Миколи.

В січні 1945 року, під час наступу на околиці польського міста Коло, вогонь німецького ДОТу викошував роту Миколи Носулі. 18-річний юнак підповз до амбразури і вкинув всередину зв’язку гранат. Кулемет замовк. Бійці знов піднялися в атаку, але зненацька ворожий кулемет знов ожив. Гранат більше не було. Спасаючи своїх товаришів, Микола Носуля кинув своє тіло під кулеметні черги, закриваючи амбразуру. Благородна жертовна смерть за други своя, за Україну. 24 березня 1945 року Указом Президіума Верховної Ради СРСР М.Носулі присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

«Донеччина – це шоста частина всього населення Української РСР. Її культурний та національний розвиток може послужити або гарним прикладом для всієї України в разі її нормального розвитку , або ганебним, холероподібним, коли й інші райони підуть шляхом байдужості до національної культури та мови”

Олекса Тихий.

В цей час його брат Олекса Тихий формулює своє життєве кредо “Для чого я живу?” Він пише: “ Щоб жило людство, мій народ, мій рід... Щоб вивчати, підтримувати, розвивати мову, культуру, традиції свого народу... Я маю людську гідність, національну гордість. Нікому не дозволю топтати ні перше, ні друге...”

Ця його програма приведе його до першого арешту у 1948, коли він вголос запитає: “Який може бути вибір, коли на виборах кандидат один?” Другий арешт буде у 1957 за лист до ЦК КПРС з протестом проти окупації Угорщини Радянською Армією і її союзниками. Третій відбудеться у 1977 за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації. “Антирадянщина” зводилася до захисту української мови, протесту проти її викорінення на теренах донеччини.

З яких чистих джерел найвищої людяності виринула в обох та сила, що змусила їх звершити подвиг ціною свого життя? В обставинах другої світової, один віддав своє життя в боротьбі проти фашизму. Інший, в обставинах радянської дійсності, - у боротьбі за свої національні ідеали. На подвір`ї Олексієво-Дружківськоъ школи пам` ятники захисникам рідної землі, братам-козакам, стоять поруч.

І.Бредіхін, викладач КПЛ.