Скресає крига безпам’ятства

Дружківці та костянтинівці цього року щирим словом пам’яті вшанували свого видатного земляка Олексу Тихого. Скромно, але по-людяному. В останній день січня у приміщенні школи №14 в Олексієво-Дружківці відбулися перші Олексині читання, присвячені його життю і творчості.


Свої роботи-розвідки на суд авторитетного жюрі подали дванадцять учнів шкіл Дружківки та Костянтинівського району, поза конкурсом прийняли участь дорослі: аспірант Донецького національного університету Дмитро Білько, завуч однієї з Дружківських шкіл Ірина Пономарьова. У заході, що тривав близько п’яти годин, взяли участь і виступили вдова Олекси Тихого Галина Устимівна, автор пам’ятника земляку-політв`язню Євген Шаповалов, викладач Донецького національного університету, кандидат філологічних наук Феня Пустова, редактор газети «Наша Дружковка» Євген Фіалко, голова обласного осередку Союзу українок Людмила Огнєва, директор Еколого-культурного центру «Бахмат» Володимир Березін, заступник начальника міського відділу освіти Володимир Качур, заслужений вчитель України Микола Швець та інші.

Зі змістовними, цікавими доповідями на конференції виступили Ганна Горбунова (Новодмитрівський ліцей, Костянтинівський район), Тетяна Донець (ЗОШ №6), Олександр Середа (ЗОШ №17), Настя Горіна (ЗОШ №6), Алина Новик (ЗОШ №7) та інші. Приємне враження справив на слухачів і жюрі виступ наймолодшого учасника конкурсу Віталія Титаренко (ОШ №8).

А переміг у цих пеших, а отже історичних змаганнях юних тихознавців, Олександр Середа. Друге місце поділили Ганна Горбунова та творча група ЗОШ №14. Вони отримали грошові премії і почесні грамоти. Усі учасники конкурсу були також нагороджені пам’ятними подарунками.

Після завершення основної частини заходу його учасники, гості (а таких зібралось близько шестидесяти чоловік) відвідали старий одноповерховий корпус школи, де колись викладав, прищеплював любов до рідної мови і історії своїм вихованцям Олексій Іванович Тихий. А потім відбулося покладання квітів до пам’ятника йому і групове фотографування на згадку — добру і вічну.

Отож, можна констатувати, що крига безпам’ятства, хай і поволі, але неминуче скресає. Так мало бути б! І так буде! Адже без пам’яті про таких прекрасних і мужніх людей, як наш земляк Олекса Тихий, ми — ні що: як — особистості, як народ.

Приємно, що це усвідомлювали всі учасники Олексиних читань, які відбулися в Олексієво-Дружківський школі. Як і те, що подібні заходи мають стати у нас традиційними. Звичайно ж, починати добру справу — завжди важко. Але тільки за історичною правдою і світлою пам’яттю — наше гідне майбутнє!

Юрій Доценко, Донецьк, краєзнавець.