Світові війни: перша, друга, третя...

Перший осінній день – це ще і сумна дата для всіх європейців. 1 вересня 1939 року в Європі розпочалася друга світова війна. Це сумний привід для історика ще раз задуматися над нашим недавнім радянським минулим.

В 1983 році радянські люди прочитали у Генерального Секретаря ЦК КПСС Андропова фразу, яка і сьогодні незрозуміла: «Ми не знаємо суспільства, в якому живемо».

Тобто, бабця на лавочці про Радянський Союз знає все, і всім про своє знання охоче розказує, і мужик, який працював на півночі знає, і мільйони інших пересічних людей знають достатньо, щоб вчити дітей та голосувати на виборах, а от найбільш інформована людина СРСР, на яку працює вся розвідка і вся наука Радянського Союзу визнає свої знання про СРСР недостатніми.

У чому тут справа?

Про майбутнє комуністичне суспільство Маркс писав дуже коротко і туманно. План побудови соціалізму він не залишив. По Марксу капіталізм досягне такого високого рівня розвитку, що сам для своєї загибелі створить передумови. В найбільш розвинених країнах капіталізму вкрай зубожіла маса пролетарів відбере власність у купки капіталістів.

Після смерті Маркса у 1883 році його вчення набуває найширшого поширення. В найбільш розвинутих країнах пролетарі живуть все краще, там рівень життя їх стабільно зростає. Це зовсім не те, про що «науково» писав Маркс. Там революційний потенціал вчення Карла Маркса відходить на другий план, а популярними стають марксисти – «ревізіоністи». Наприклад, популярним стає Едуард Бернштейн з гаслом: «Рух, тобто покращання життя робітника, це все, а кінцева мета, тобто побудова комунізму – ніщо». Під гаслами бернштейніанства і відбувся суспільний розвиток на заході, де вдалося побудувати більш – менш придатну для життя пересічної людини соціальну систему.  

В Росії все не так. Тут криза народницької, вже терористичної ідеології. Терористи вбивають царя, але майбутнє не за ними, бо народ їх не підтримує. Марксизм поступово витісняє народницьку ідеологію. Ленін, Троцький, Мартов, Потрєсов, Плеханов, насправді сильних теоретиків, які сповідують революційний марксизм, було багато.

Але ніхто з них не знає, як будувати соціалізм. Коли в 1917 році Ленін на чолі РСДРП(б) захоплює владу, то він також не знає, як будувати соціалізм. Більшовики перемагають в громадянській війні, але ціна жахлива: масовий голод, зубожіння населення, розруха на транспорті та в промисловості. В 1921 році вже починається визвольна антибільшовицька війна. І в цей час геніальний політик Ленін знаходить вихід: НЕП. Селяни отримують дозвіл на вільне господарювання після сплати налогу. Торговці можуть торгувати, деяким господарям повернули заводи та фабрики і вони відновили там виробництво. Країна повернулася до капіталізму у виробничій сфері і через рік знов було відновлено промисловий і продовольчий достаток. Але питання, як будувати соціалізм, розкололо партію.

Переміг Сталін, який «геніально» провів індустріалізацію, колективізацію та культурну революцію, що забезпечило для СРСР перемогу у другій світовій війні. Але згадаємо Андропова: «Ми не знаємо суспільства, в якому живемо».

В 1919 році версальські мирні угоди завершили першу світову війну. Вони носили такий характер, що воєнні експерти одразу по підписанні прокоментували їх: «Це не мир. Це перемир’я на 20 років. У 1939 році війна відновиться знову». Ленін також написав, що через 20 років у Європі знов буде війна.

Тож давайте зафіксуємо: керівництво СРСР, та Сталін персонально мали фахове точне передбачення про строк, який вони мають для підготовки до війни. Що робить Сталін? Він лягає на діван.

Як керівник найвищого рангу повинен керувати міністерством Сталін якось пояснив Яковлєву, міністру авіаційної промисловості. Керівник не повинен крутитися, як білка в колесі. Фаховий міністр так підбирає людей і так організує працю, що йому потрібно лише жорстко контролювати виконання своїх завдань і виробничих планів. Коли керівник цього досягне, то тоді він повинен лягати на диван і думати про стратегію подальшого розвитку своєї галузі - Сталін і сам так поступав, і вимагав від інших.

Побудова соціалізму – це якась теоретична абстракція. Сталін презирливо відносився, як до марксистського теоретизування, так і до теоретиків (за винятком себе). А от аналіз причин поразок та перемог у першій світовій війні, це зовсім інша справа. Здається мені, що першочерговим став для Сталіна саме аналіз причин поразок Росії у першій світовій війні і розробка плану по підготовці до війни наступної. В масовій пропаганді воєнні плани червоної Росії назвали «п’ятирічними планами» будівництва соціалізму.

Пам’ятаємо, тим часом, що у меншовицькій критиці ленінізму в відсталій країні і побудувати можна лише «казармений чи феодальний соціалізм», що є регресом по відношенню до розвинутих країн Європи та США.

Аналіз військової слабкості Росії розпочався ще під час першої світової війни. У №1 журналу «Русская мысль» за 1916 рік надрукована стаття «Про використання хімічних елементів в Росії». Наш великий вчений в статті писав, що людство використовує продукти з 61 хімічного елементу з 89 винайдених на той час. Вернадський стверджував, що Росія має всі необхідні для її життєдіяльності елементи. Але з 61 елемента в Росії розробляється лише 30. Деякі, а саме: вольфрам, індій, нікель, фтор почали розроблятися вже підчас війни, як наслідок мобілізації промисловості.

Ось історія початку розробки вольфраму в Росії. Кораблебудівельник академік Крилов потрапляє на засідання «Комісії по сировині» учня Вернадського академіка Ферсмана. Він чує, що на обстеження родовища в Туркестані треба 500 рублів. Крилов одразу достає з карману 500 рублів на експедицію. Інше родовище знаходилося на землях великих князів Володимировичів. Реакція Крилова була миттєвою: «Саме тут потрібна експроприація. Не буде вольфраму для металургії, для виробництва шрапнелей, буде програна війна. Тоді полетять всі Романови, і цар, і Володимировичі».

Хімічні реактиви для російської мінералогії поставляли німецькі фірми. З початком війни вони відмовилися від співробітництва. Прийшлося з величезними труднощами шукати можливість виробництва реактивів в російських умовах.

У Вернадського ми бачимо вже розроблену програму підготовки до майбутньої війни в галузі мінералогії.

На початку 1920-х років бачимо продовження досліджень, які були розпочаті ще до Лютневої революції. Досліджуються питання транспорту, особливо залізничного. Постачання продуктів в робітничі центри та великі міста. Виготовлення боєприпасів та взривчатих матеріалів. Зовнішня торгівля. Видобуток вугілля. Стан сільського господарства.

Лежачі на дивані Сталін прочитує десятки спеціальних монографій, які ґрунтовно досліджують, чого не вистачило Росії для перемоги над кайзерівською Німеччиною. «Росії не вистачало гвинтівок?» У другу світову війну СРСР вступить вже маючи на складах вздовж західного кордону 18 млн. гвинтівок Мосіна. Це були старенькі, надійні мосінки. За роки другої світової війни СРСР призове в армію 15 мільйонів бійців. 22 червня 1941 на кожного вже була заготовлена гвинтівка. А на тульських заводах мосінки вже зняли з виробництва. Там штампують самозарядні СВТ-40. Вони повинні вже в ході війни витіснити гвинтівку Мосіна. Але підступний Гітлер так швидко наступав, що всі заготовлені мільйони гвинтівок стають німецьким трофеєм. І перше, що попросив Сталін у американців у серпні 1941 року був 1 мільйон їх старих гвинтівок під радянський патрон. Американці дали. Вони все давали, що могли.

І це ще один урок першої світової, який засвоїв Сталін. Цар Микола ІІ вів себе на перемовинах з союзниками по-дилетанськи. Він по-лицарськи дотримувався слова. Він не шантажував союзників можливістю виходу з війни. Він не наполягав на першочерговому постачанню зброї та амуніції на російський фронт. Без російських зусиль у 1914 – 1916 роках союзники би не витримали німецький тиск. Тримати російський фронт – це не справа честі Миколи ІІ. Це негайна потреба англійців та французів. А де винагорода для вмираючої в окопах Росії. Сталін зрозумів, як треба вести себе з союзниками.

Не перелічити всіх уроків, які Сталін засвоїв на прикладі першої світової. Таж евакуація спочатку була в 1915 році, а вже потім в 1941 – 1942 роках.

Вся історія СРСР другої половини 1920-х - 1930-х років – це тотальна підготовка до війни. Мирна країна заготовила стільки зброї, побудувала стільки укріплень, скільки весь капіталістичний світ не заготовив. І хто винуватий, що генерал Жуков у 1941 році лише повторював те, що йому вдалося реалізувати у серпні 1939 на Халхін-Голі. Він всю совєцьку десятирічну роботу оборонної промисловості нишком перетаскував та розгортав на кордоні з Німеччиною. Перевага була така величезна, що проходив би і фінський казус. Як би Гітлер не опирався ми би визволяли Європу від фашизму.

Але сталося, як сталося. Гітлер переміг Сталіна в 1941, але підійшла допомога від США та Великобританії.  Війну на виснаження німці програли і у 1918, і у 1945. СРСР знесилений, 43 мільйони загиблих, знову поліз війною на світове товариство. Тепер холодною.

Крокодил може тільки лізти вперед і клацати зубами.  Коли будували СРСР, то зробили механізм, який може лише воювати, більше нічого. Такого монстра перебудовуй, чи не перебудовуй – він в змозі тільки воювати. Прихід до влади Путіна показує знов ту ж парадигму існування – війна. Чечня, Грузія, Україна... Путін, як Маркс колись чомусь певен, що капіталізм само знищує себе. Путін, в якого вся електроніка в усієї продукції на західних комплектуючих, Путін в якого вся нафтопереробка на західних реагентах поліз війною на весь світ.

Крокодили не піддаються дресурі. Вони сприймають тільки силову відсіч. Але Росія в пароксизмі православного фашизму світ вже починає пугати. Це шанс України на спасіння.

І.Бредіхін