Відбудовуємо Донеччину через відомих діячів

Історія Батьківщини починається з історії рідного краю. У роки національного відродження великого значення набуває вивчення краєзнавства. Серед визначних діячів Донеччини неабияке місце посідає постать Василя Андрійовича Гайворонського – людини, чиє життя яскраво ілюструє долю нашого народу, стражденний шлях, пройдений Україною в ХХ столітті.

Слід зазначити, що місто Костянтинівка здавна знаходилось у центрі культурного життя Донбасу. Наші міста-сусіди є батьківщиною багатьох видатних особистостей. Так, у Краматорську народився відомий актор Леонід Биков, у селі Сонцевка – Сергій Прокоф’єв, в Артемівську довгий час проживав Григорій Баглюк, з Донецьком пов’язане ім’я Василя Стуса, з Луганськом – Миколи Чернявського.

Слід спростувати тривіальне уявлення про Донбас як край, безнадійно зрусифікований і для українства безперспективний. Тут завжди, принаймні на периферії суспільності - у селах та передмістях, жила по-своєму колоритна українська мова, чувся подих землі української й були люди, що свідомо працювали заради української культури.

Одним із таких сподвижників був Василь Гайворонський, видатний письменник та громадський діяч, творча діяльність якого мала велике значення для становлення української літератури на Донбасі в 20-30-х роках ХХ століття.

Змушений емігрувати за кордон, Василь Гайворонський у західній діаспорі належав до ряду старших письменників, серед яких – Олекса Кобець, Василь Чапленко, Леонід Мосендз, Улас Самчук. Серед представників діаспори він відомий під прізвищем Гайдарівський.

Доктор  філологічних  наук,  професор,  завідувач  кафедри  української  літератури  Донецького  національного  університету  Віра Просалова виділяє у творчій  діяльності  Василя  Гайворонського  такі  періоди:

1925 – 1933  роки – донецький,

1934 – 1948 – період  репресій  і  переслідувань,

1949 – 1972  роки – еміграційний.

Донецький  період  творчості  характеризується  художнім  освоєнням  робітничої  тематики,  змалюванням  життя  і  праці  шахтарів.  Сюди  належать  оповідання  «Мерехтливі  зорі»,  повість  «Розминовка»,  якій  передував  ряд  оповідань  російською  мовою.  У  листі до  видавця  Юліана  Середняка  Василь  Гайдарівський  писав: «Але  жодного  оповідання,  що  писав  їх  ще  юнаком,  і  з  тих,  що  писав  під  час  війни,  у  мене  не  залишилось.  І  дуже  шкодую.  Вони  ж  бо  свідки  і  наслідки  пережитого,  вони  ж   моя  біографія».  Іншої якості змісту й тематичної спрямованості  набувають  твори  письменника  в  40-ві  та  наступні  роки,  хоча  тема  Донбасу  й  залишається  провідною.

Прочитувати  біографію  автора  в  художніх  творах – не  зовсім  вдячна  справа,  бо письменник не копіює подій, має право на  домисел, пише, зрештою, не сповідь, а художній твір. Проте  окремі  життєві  колізії, які  довелося  пережити,  В.Гайворонський  свідомо  переніс у твори, при  цьому  неодноразово  підкреслюючи  автентичність зображеного. Підзаголовком «біографічне» в  оповіданні «Рятівна  курка» вказувалося  на  відтворення  пережитого. В.Гайдарівський, як представник «Розстріляного відродження»,  свідомо акцентував увагу на ворожості  репресивної  системи  творчої  особистості  та  й  загалом  людини. Зіставлення  висловлювання  Каплі  з  оповідання  «Чортове  колесо»  з  тими  наслідками,  до  яких  воно  призвело, підтверджує не співмірність покарань  і  суті  злочину.

У багатьох творах письменника простежуються деформації, зумовлені впливом карально-репресивної системи, що  породжували страх  і  недовіру  між  людьми.  Зображення  психології  українця  30-х років 20-го століття – у  центрі оповідань «Жарт», «Козачка  Ганна», повістей  «Ще  одно  кохання»,  «Спокута». Письменник  нерідко  зображує  героя  в  трагічних  обставинах,  що випробовують  його життєву стійкість. Трагікомічний випадок про  те,  як  скалічений  робітник  Петро  з  оповідання  «Щастя»  радів,  що  зміг  використати  період  власної  непрацездатності на те, щоб вистояти чергу й  придбати  дітям  тканину  на  одяг.

Художнє осмислення біографічного матеріалу було для  В.Гайворонського засобом естетичного пізнання дійсності.  Хронотоп  дороги, реалізований ним  у  багатьох  творах,  підтверджує  кризовий  стан  буття  героїв,  що  залишили  рідні  місця  й  помандрували  в  пошуках  кращої  долі.  Так,  Кузьма  з  оповідання  «Дорога  наша  довга»  намагається  уникнути  зустрічі  з  представниками  армії - «визволительки»,  тікає  подалі  від  надто  пильних  очей,  що  в  кожній  незнайомій  людині  шукали  свого  ворога. В.Гайворонський  писав,  як  правило,  про  те,  що  добре  знав,  що  його  вражало.  Про  поневіряння  в  таборах  для  інтернованих  осіб  ідеться  в  оповіданні  «Є  й  щасливі  люди».

Талановитий  редактор,  що  відчував  смак  слова,  допомагав  віднайти  його  й  іншим  авторам,  В.Гайворонський  не  міг  себе  повною  мірою  реалізувати.  Про  несумісність  української  ментальності  й  американського  способу  життя  йшлося,  зокрема,  в  оповіданнях  «Сенсація  знічев’я»,  «Двоє  друзів  і  містер  Піт»,  «Зоре  моя  вечірняя».

З творами В.Гайворонського можна ознайомитися в газеті «Провінція» та присвяченому письменникові музеї у Костянтинівській гімназії.

Сьогодні, дякуючи людям небайдужим, до нас повертається ім’я Василя Андрійовича Гайворонського, уродженця Костянтинівки, прах якого покоїться в заокеанській Америці, куди його вигнав режим «свободи», що не терпів інакодумства. Схоже, коло відомих співвітчизників, які повертаються в пам’ять народну, поступово поширюється. Можливо, час духовного відродження настав і для Донеччини?..

22 січня ми проводимо засідання, яке буде присвячене творчості нашого земляка, запрошуємо всіх бажаючих прийняти в ньому участь.  

Літературно-краєзнавчий Клуб «Костянтинівські джерела».