Захована історія

Очень жаль, что в Украине, как в России, и теперь огромное количество архивных материалов просто не доступны, в то время как в бывшей Восточной Германии историки имеют доступ почти ко всем материалам органов государственной безопасности.
Профессор Гироаки Куромия, автор книги «Свобода и террор в Донбассе».

Я за фахом не історик. Звісно, мені, як звичайній людині, недоступні архіви, в яких сховані документи про ОУН-УПА. Але мене насторожує, що досі ці архіви недоступні, і гриф секретності з них не знятий. Я підозрюю, що хтось не хоче, щоб люди дізнались, що насправді відбувалось тоді, відколи пройшло більше шести десятків літ. Крім того, не можна вірити комуністам, яких увесь світ знає, як патологічних брехунів. Розв’язавши Другу світову війну, щоб приховати свою вину, комуністи звинувачують вояків ОУН-УПА в колабораціонізмі.

Справжнім колаборантом Третього Рейху був Радянський Союз, який, підписавши договір 23 серпня 1939 року, дав Гітлеру свободу дій проти Польщі, а відтак проти держав Західної Європи. Сталін послав Червону армію проти Польщі, а потім і проти балтійських держав та Фінляндії. Саме радянсько-нацистський пакт призвів до трагедії Другої світової. Ця колаборація між нацистами і комуністами тривала до 22 червня 1941 р.

Якби я нічого не знав про ОУН-УПА, то поважав би їх лише за одне. Серед людей Повстанської армії не було жодної такої наївної людини, яка б вважала, що вони можуть перемогти п’ятимільйонну Червону армію з одного боку і такий само за чисельністю Вермахт з іншого. І, усвідомлюючи, що жодного шансу на перемогу не мають, все ж таки воювали. Вони розуміли, що залишитись живими також  немає жодного шансу. Воювали за ідею, за вільну незалежну Україну, як вони її уявляли. Вони володіли таким нечастим в наші часи даром — внутрішньою свободою. Схиляю свою голову перед їх подвигом.

Молодогвардійці були у значно кращій ситуації. Вони за своєю спиною мали Червону армію. Вони вірили, що прийде Червона армія і всі вони залишаться живими. Проте, це зовсім не применшує їх подвигу.

Отже, про ОУН-УПА. Занадто багато спекуляцій щодо цієї болючої теми. Звісно, можна було навести безліч досить вагомих аргументів, але читачі відторгнуть думки навіть дуже поважних авторів. Бо ці автори «чужі», а вони хочуть почути «своїх». Тому не буду навіть згадувати про сотні публікацій в різних газетах і журналах. Візьмемо до рук лише газету «Урядовий кур’єр» за той період, коли вона видавалась урядом України під керівництвом В.Януковича, і комуністичну газету «Киевский вестник».



Невідома війна


Ще двадцять років тому навіть пам’ять про найжахливішу національну катастрофу українського народу - Голодомор 1933 року - було надійно «викреслено» з історії. Що вже говорити про тих, хто всім серцем любив Україну і не хотів бачити її в сталінській «тюрмі народів». А відтак, на відміну від боротьби радянських партизанів і підпільників, не менш кровопролитна і жертовна війна за незалежність українського народу, яку вела ОУН-УПА, досі залишається практично невідомою, на чому з вигодою для себе спекулюють ті, для кого справжні герої України - лише «зрадники» і «колаборанти».

«Разом» - не значить «заодно»

Стараннями пропагандистів «радянської доби» у підсвідомості більшості з нас міцно укоренилось переконання, що націоналісти повернулися в Україну разом з німецькими військами. А от про те, що «разом» зовсім не означає «заодно», українцям воліли не розповідати. Як і про те, що саме похідні групи ОУН брали на себе невдячну, але вкрай потрібну, насамперед для жителів міст, господарсько-адміністративну роботу з відновлення роботи комунальних служб та забезпечення населення роботою й продовольством. Особливо нагальним це завдання було в тих населених пунктах, де, керуючись вказівкою «партії і особисто тов. Сталіна», радянські спецслужби перед відступом нещадно нищили все, що могли, включаючи й необхідні не німцям, а передусім покинутим напризволяще жителям міст об’єкти - водогони, трамвайні депо тощо.

Однак гітлерівські вожді, вже увірувавши в успіх «бліцкрігу» проти СРСР, мали зовсім інші плани щодо України. Тож коли 30 червня 1941 р. оунівці проголосили у Львові Акт державної незалежності, німецька влада відповіла першою хвилею повальних арештів провідних бандерівців, яка у липні-вересні прокотилась окупованими територіями.

Між молотом і ковадлом

Прагнення українців до фактичного відновлення української державності не залишилось непоміченим німецьким окупаційним режимом. І хоч українській владі на досить тривалий період вдалося утвердитись лише в поліській глибинці, на території вже згадуваної Олевської республіки, яку до середини листопада 1941 р. контролювали загони Тараса Бульби-Боровця, вже 15 вересня керівництво поліції безпеки і СД у рейхскомісаріаті «Україна» доповідало в Берлін: «Діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більш шкідливою в інших районах України. Там пропагують національні і політичні ідеї, для яких раніше не було практично жодного сприятливого підґрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому».

25 листопада 1941 р. з’явився наказ № 12/41, в якому, зокрема, йдеться: «Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у рейхскомісаріаті «Україна», мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники».

У Києві від рук окупантів загинуть практично всі члени міської управи на чолі з мером Володимиром Багазієм. Між тим, саме цим людям, зусиллями яких столицю хоч якось готували до зими, завдячують врятованими життями десятки тисяч киян. У сумнозвісному Бабиному Яру в лютому 1942 року розстріляють групу найактивніших членів ОУН, у тому числі видатну українську поетесу Олену Телігу, і майже всю редколегію вже закритої газети «Українське слово»…

Подобається це комусь чи ні, але за офіційним висновком робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН-УПА, що працювала впродовж 1997-2004 рр., найнебезпечнішими ворогами Третього рейху на території рейхскомісаріату «Україна» у першу воєнну зиму за визнанням нацистської поліції безпеки і СД були не радянські партизани і підпільники, а... бандерівці, бульбівці і та частина мельниківського крила ОУН, що гуртувалася довкола О. Ольжича, замученого в 1944 р. у фашистській катівні.

Більше того, на зламі 1941-1942 рр. нацистські органи безпеки дійшли висновку, що, «окрім групи ОУН Бандери, в Україні не існує жодної організації опору, яка була б здатна становити серйозну небезпеку».

«Захована» історія

Втім, як документально доводять архівні матеріали СБУ, покінчити з бандерівським підпіллям окупантам так і не вдалося. Вже невдовзі лише на Житомирщині діяв обласний провід ОУН, чотири окружних - Бердичівський, Житомирський, Червоноармійський, Попільнянський, один надрайонний - Олевський, 24 - районних, 18 - підрайонних та 24 низові організації бандерівців.

А щодо того, чи боролись оунівці проти німців, варто звернутися до документа, об’єктивність якого в цьому стосунку ніхто не ризикне оспорювати - офіційного звіту про роботу Житомирського підпільного обкому КП(б)У, що зберігається у державному обласному архіві:

«Українські націоналісти своєю пропагандою за «Соборну Україну» переступили рамки завдань Гітлера... Німці вели боротьбу з українськими націоналістами. Останні пішли у підпілля, продовжуючи свою роботу проти радянської держави і проти німців. Це дуже сильно ускладнювало обстановку для роботи комуністів».

Тож чи дивуватись тому, що впродовж десятиріч в архівах обласного КДБ, здавалось, назавжди були «поховані» матеріали про героїв, які віддали своє життя у боротьбі з фашизмом: одного з організаторів першого загону УПА на Житомирщині «Іскру», розстріляного гестапівцями 4 липня 1943 р. в Бердичеві; бандерівця Степана Костіва («Омелька»), який загинув 2 липня 1943 р. поблизу Ружина в перестрілці з німецькими жандармами; керівника військової референтури УПА на Житомирщині Миколу Микулина («Зенона»), який у листопаді 1943 р., оточений німцями, так і не здався живим ворогу... Цей перелік можна продовжувати й продовжувати...

От тільки не лише імен справжніх героїв України, які віддали своє життя за її незалежність, а бодай скупої, але чесної інформації про справжню роль УПА в партизанській війні в Україні більшість з нас досі так і не почули. Отож навіть житомирян дивує той факт, що саме загони УПА на території області в травні 1943 р. не лише провели 15 успішних боїв з німецькою поліцією (саме поліцією, а не місцевими поліцаями, котрі при перших пострілах розбігалися), а й знищили поліцейську школу біля Житомира, вбивши 260 її слухачів. Уже в липні 1943 року відділи УПА знову рейдували Житомирщиною. Зокрема, у бою з ними поблизу с. Устинівки загинуло понад 130 гітлерівців, а несподіваний напад бандерівців на німецьку залогу Коростеня надовго запам’ятався ворогу. І це на території, яка, за великим рахунком, не належала до сфери активних дій УПА.

Тож визнання, що «українські націоналісти завдають більше труднощів, ніж більшовицькі банди», яке прозвучало 5 травня 1943 року на нараді в Рівному за особистої участі рейхсміністра окупованих східних територій А.Розенберга, стало гідною й цілком заслуженою оцінкою. Адекватною виявилась і реакція: у червні-липні 1943 р., коли в боях на Східному фронті вирішувалась подальша доля світу, гітлерівське командування змушене було кинути проти УПА близько 10 тис. німецьких і польських поліцаїв та жандармів, 10 мотопіхотних батальйонів вермахту, 50 танків, 27 бойових літаків, п’ять бронепоїздів, угорські військові частини. Та, втративши понад три тисячі вояків, гітлерівці так і не подолали армію, про солдат якої українець, що став уособленням совісті нації, Олесь Гончар в день святкування 50-річчя Перемоги написав: «Жаль тільки, що не знайшлося на Хрещатику місця для представників героїчної УПА. Але правда переможе, історія віддасть належне всім, хто виборював суверенність України».

Віктор Шпак, «Урядовий кур’єр», 13.10.2007 р.



На Нюрнберзькому процесі не засуджували дій ОУН-УПА


Відомо, що комуністи і представники деяких інших лівих політичних сил з високих трибун переконують український народ, ніби військові дії ОУН-УПА були засуджені Нюрнберзьким судом.

Військовий дізнавач, слідчий офіцер колишньої Радянської Армії Андрій Довгун у незалежній громадсько-політичній газеті «Волинь» оприлюднив таку заяву: «Наприкінці 1945 року до слідчої комісії названого суду Генпрокуратурою СРСР на ОУН-УПА було доставлено 28 томів «звинувачувального» матеріалу. Відповідні слідчі органи цього суду прийняли ці «документи» і включили їх у свій реєстр.

Після глибокого їх вивчення комісія виявила чергову радянську фальшивку. Крім голослівних фраз на тюремно-табірному жаргоні, ніяких фактів не надавалося. Просто їх не було. На основі цього слідчі органи всесвітньо відомого суду радянське «подання» відхилили. Натомість до рук слідчої комісії потрапили документи абверу, гестапо, багатьох штабів різних родів військ гітлерівської Німеччини. Німці у цих документах ОУН-УПА називали лаконічно: «Бандерен группен» і доповідали вищому командуванню, що на терені Західної України утворилися цілі регіони, які контролювалися УПА, про криваві сутички і бої німців та їхніх союзників з УПА.

Крім того, слідчій комісії цього суду було відомо про створення оунівцями «Антибільшовицького блоку поневолених народів» і що до складу УПА входили євреї, грузини, азербайджанці, татари та інші представники народів СРСР.

Приблизно 100 тисяч бійців УПА, членів ОУН у 1945 році покинули Україну і відступили через Польщу, Словаччину і Чехію на територію Німеччини. Була мета зберегти життя тисяч людей. Всі вони здалися американським і англійським окупаційним властям...»

Андрій Довгун далі пише, що всім повстанцям, уже як союзникам по антигітлерівській коаліції, надали медичну допомогу. Бійці ОУН-УПА утворювали будівельні бригади і з дозволу американців наймалися на роботу майже по всій Німеччині і відновлювали зруйновані мости, шляхи, заводи та фабрики.

Автор листа зазначає, що реабілітація ОУН-УПА фактично відбулася ще в СРСР з 1954 по 1956 роки, коли радянський уряд достроково звільнив із заслання тисячі українських повстанців, які боролися за незалежність України.

«Урядовий кур’єр» № 91 від 18.05.06 р.



«Без коментарів. Довідка про діяльність ОУН-УПА»


19 листопада 1941 р. всім німецьким окупаційним органам влади була надіслана директива, якою заборонялося набирати в органи самоуправління і поліції прихильників бандерівського руху, а 25 листопада того ж року німці видали наказ про їх знищення. (В архівах не знайдено узагальнених даних щодо кількості загиблих від рук німців учасників ОУН-УПА). (Арх. спр. № 372,т. 74, арк. 43.)

Внаслідок початих німцями масових репресій проти бандерівців, останні перейшли на нелегальне становище і повели активну роботу по створенню підпільних оунівських організацій і збройних бойових груп (боївок). З осені 1942 року на базі цих бойових груп бандерівським проводом почалось формування «Української Повстанської Армії».

ОУН і УПА на сторінках своїх нелегальних видань, а також в листівках і відозвах широко розповсюджували свої програмні установки. Зокрема, в документі під назвою «За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)?» зазначалося, що вони борються:

«За знищення більшовицької експлуататорсько-кріпацької системи в організації сільського господарства...

В Українській державі допускатиметься індивідуальне та колективне користування землею, в належності від волі селян.

За те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна - кооперативно-громадською.

За свободу профспілок, за знищення стахановщини, соцзмагань...

За національно-державну організацію великої торгівлі, за громадсько-кооперативну дрібну торгівлю та за дрібну приватну торгівлю...

За свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду. Проти офіційного накидання світоглядних доктрин...

За рівність усіх громадян України, незалежно від їх національності, в державних та громадських правах і обов’язках, за рівне право на працю, заробіток і відпочинок». (Арх. спр. № 376, т. 60. арк. 1.)

В листівці під назвою «За що веде боротьбу Українська Повстанча Армія» писалось:

«…Мы ведем борьбу против империализмов и империй, ибо в них один господствующий народ угнетает культурно и политически и эксплуатирует другие народы. Поэтому мы против СССР и против германской «Новой Европы». (Арх. спр. № 376, т. 60. арк. 15. У справі копія документа виконана російською мовою).

Комуністична газета «Киевский вестник» №6 від 22.01.2007 р.
Шеф-редактор Шмельова Світлана Олександрівна,
народний депутат України, член депутатської фракції Комуністичної партії України.



Скорочував статті
ЯРОСЛАВ
[email protected]

Comments

Почему в своих статьях про ОУН-УПА вы не указываете ИСТОРИЧЕСКИХ документов (дата,название). Какой политический строй видели ОУН-УПА в независемой Украине, почему забывают резню поляков, которые производила ОУН-УПА. Кстати там не было чикистов. Кто против национализма и расизма поддержите меня.

Это каким же надо быть слепо-глухонемым, чтобы сплошные цитаты и ссылки назвать отсутствием исторических документов.

Все, кто против расизма и шовинизма, направленных против Украны Вас точно не поддержут.

Рассекреченные документы: Воины ОУН не уничтожали евреев во Львове


Служба безопасности Украины рассекретила документы, свидетельствующие о непричастности Организации украинских националистов к уничтожению еврейского населения во Львове в 1941 году.

 

Поучается в архивах государства Израиль храняться липовые документы о причастности вояк к уничтожению мирного населения, как то евреев, поляков и пр. Наверное у них липа.

Почитай отчет о встрече гаранта в Израиле. Особо раздела касаемого присвоения героя Шухевичу. И об отмазках гаранта от прямых обвинений.

История и время всех рассудит.

А пока тем, кто против УПА, Бендеры, Петлюры, Мазепы (т.е. Украины) надо радоваться, что их и их родственников не ссылают и убивают.

Через 10-20 лет (а моэет и раньше) все антиукраинское будет одиозным, а украинское необходимым.

  

  Березин писал:

"А пока тем, кто против УПА, Бендеры, Петлюры, Мазепы (т.е. Украины) надо радоваться, что их и их родственников не ссылают и убивают."   если переставить "ссылают и убивают" тогда будет понятно, что ссылали за то что убивали, чтобы остановить потоки крови после войны.

"Привинция" коричневеет, если ее корресподенты намекают, что то ли еще будет. Почему Украина это только Бендера, Петлюра, Мазепа,разве не было более достойных людей, которые умели не только разрушать.  Может из-за такого подхода Украина 17 лет не может выбраться из нищеты. Не в почете, те кто созидает

Странное рассуждение. Я имел в виду, что Вы должны радоваться, что сейчас демократия, ибо двух мнений бы не было и Янукович и ему подобные давно бы сидели или, как минимум, были лишены гражданских прав.

Что касается коричневости, то глупо желто-блакитность называть коирчневостью. Украина была и будет, а все остальное пройдет, как ветер с пустыни. А Мазепа, Шевченко, Петлюра, Бендера, Стус останутся навеки.

   Действительно странно, что не знаете формулы коричневый=нацист=национал-социалист. Вероятно не помните что рейх для немцев, а вы сейчас провозглашаете:

.."Через 10-20 лет (а моэет и раньше) все антиукраинское будет одиозным, а украинское необходимым." ...как говорится, что написано пером...  . И что, это позвольте вас спросить? Так что за базар надо отвечать, а не вилять хвостом, расширяя ряд украинских разрушителей типа Бендеры ставя в их ряд Шевченко. Если вы прочитали где-либо у Шевченко уничтожайте "москалив" процитируйте, тогда не буду возвражать его соседству с палачами под лозунгом за самостийну Украину.

 Я все-таки за созидание, а не дележ созданного посредством сокращения числа претендентов.

Насчет демократии- оранжевые при своем краткосрочном правлении успели упечь за решетку некоторых противников, правда самим пришлось их и выпустить,  не говоря уже о самоубийстве двумя выстрелами.Так что проблемы демократии у оранжевых весьма сомнительны.

Я уже здесь писал, если оранжевые покаятся перед народом в том, что взяли у него, сколько и т.д., тогда может быть  и можно им поверить. Пока не вижу среди них борцов за народное счастье

  

ДОНЕЦЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

УПРАВЛІННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КЕРІВНИЦТВА

ВІДДІЛ Прес-службИ

83105, м. Донецьк, бульвар Пушкіна,34,

Тел. 334-33-50, 907-340

E-mail: [email protected]

ШАНОВНІ КОЛЕГИ!



За підтримки

Донецької обласної державної адміністрації

Центру досліджень визвольного руху

Громадської ініціативи Донеччини з відновлення історичної пам'яті

Світового Ювілейного Комітету

до 100-річчя від дня народження Романа Шухевича

та 65-ї річниці створення Української Повстанської Армії.


19 лютого о 10:00

(прес-центр «Восток-медіа»)


відбудеться прес-конференція

на тему:

«Українська Повстанська Армія: історія нескорених»



також

19 лютого о 12:00

(Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н.К.Крупської)

 

розпочне свою роботу фотовиставка

«Українська Повстанська Армія: історія нескорених»


Робота виставки триватиме до 27 лютого 2008 року.




Довідка: Побудована на ґрунтовній науково-джерельній базі, виставка за допомогою потужного комплексу фотоілюстративного та інформаційно-довідкового матеріалу, покликана донести до кожного громадянина України цілісний та науково обґрунтований образ українського визвольного руху середини ХХ ст.

Загалом будуть представлені близько півтисячі оригінальних фото, більшість з яких публікується вперше. Також на виставці експонуватимуться документи з радянських та німецьких джерел та внутрішні документи Організації Українських Націоналістів та УПА.

Відвідувачі побачать такі раритети, як фотографії групи вояків УПА з захопленим німецьким літаком та повстанців в підземній криївці (бункері) на Хмельниччині в 1950 році. Тема криївок детально досліджена в окремій частині виставки, включно з планами підземних «багатокімнатних квартир» та детальними інструкціями щоденного режиму життя під землею.

Виставка складається з 22 двометрових повнокольорових банерів, кожен із яких представляє окремий розділ з історії УПА.

Авторами виставки є співробітники Центру досліджень визвольного руху:
кандидата історичних наук Володимир В'ятрович, директор ЦДВР, Роман Грицьків, Ігор Дерев'яний, Руслан Забілий, Петро Содоль. Дизайн виставки виконаний Ольгою Сало.

Виставка — своєрідний пересувний музей — є інформаційною, а не пропагандистською акцією, як зазначають її автори: об'єктивна інформація представлена в яскравому та своєрідному форматі, щоб відвідувачі могли зробити власні висновки про цю сторінку історії України.






Ответ на от Berezin

Каждый стенд, помимо фотографий, содержит и сопроводительный текст, в котором правда так искусно переплетается с легкой неточностью формулировок и не вполне корректным употреблением терминов, что ничего и не заподозришь. Так, приглядевшись, можно заметить некие шероховатости. Например, в названии печально знаменитой дивизии СС «Галичина» буковки «СС» пропущены. Теперь она просто – дивизия «Галичина». Обычная такая дивизия. Раньше другие дилетанты в тонком деле пропаганды пытались убедить «несвідомих» сограждан, что «СС» - это на самом деле «Січові Стрільці». Но нет же, нашлись отдельные вредные товарищи, помнят, что «Галичина» - это те самые SS, которые Shultz Staffel. «Что за глупости?», - подумали настоящие профи из СБУ. И выкинули спорные буковки совсем. Чего народ не видит, то его, соответственно, и не волнует. Учитесь, политтехнологи.

В жизнеописании «Героя Украины» Романа Шухевича его участие в полицейских подразделениях упоминается вскользь. И вообще это не батальоны «Нахтигаль» и «Роланд», а Дружина украинских националистов. Просто пресловутая Дружина решила посотрудничать с немцами, чтобы таким образом заложить основу создания вооруженных сил и храбро бороться за независимость. Образ мысли – как у фольклорного хитрого и жуликоватого «хохла»: пусть нас фрицы оденут, обуют, вымуштруют и ружья дадут, а мы потом дернем и свою армию сделаем, даже «данке» не скажем. И – айда на «визвольні змагання». Двумя батальонами против десяти советских фронтов и трех немецких групп армий.

После начала войны, вслед за нацистскими войсками, бандеровские формирования "Нахтигаль" и "Роланд" ворвались во Львов. 30 июня 1941 года С. Бандера провозгласил создание независимого Украинского государства и своим декретом назначил "правительство" во главе с Ярославом Стецько. Тем временем во Львове в течение семи дней шла страшная расправа по заранее составленным спискам над "коммунистами и евреями". Всего было убито около 3000 человек. Обойденный более молодым конкурентом Андрей Мельник обиделся и немедленно написал кляузу Гитлеру и генерал-губернатору Франку о том, что "бандеровцы ведут себя недостойно и создали без ведома фюрера свое правительство". После чего Гитлер приказал арестовать и Бандеру, и его "правительство"

http://www.hronos.km.ru/biograf/bio_b/bandera_sa.html

Ответ на от Nils

(...Использован материал кн.: Залесский К.А. Кто был кто во второй мировой войне. Союзники Германии. Москва, 2003 Использованы материалы А.Баташева (газета "Донецкий кряж") и С.Долинчук ("Салон Дона и Баса")) Нильс, первая предлагаемая вами статья об истории Украины написана в Росии, о которой во всем мире знают как о стране без свободы слова, с ущемленными правами человека, с диктатурой власти и агрессивностью по отношению к Украине. Вторая статья написана с использованием материалов украинофобных, невменяемых, шовинистических газет. Вы бы еще что-нибудь из советских учебников по истории Украины процитировали. Прекратите намеренно забивать людям голову хламом.

Вы хотите сказать, что не было погрома во Львове?
Важен факт, а не источники.

Ответ на от Nils

Откуда вы узнали о факте?

Да в чем вообще вопрос? Если есть имперское государство СССР, и на его территории как прыщ возникает "український визвольний рух" - его что - должны с распростертыми руками в Москве встречать? Понятное дело что государством буду предприняты меры по уничтожению группировки, понятное дело что будут действовать с максимальной жестокостью - чтобы и другим не повадно было, это уже, извините, не царь-батюшка, который хныкая просрал страну рабочему быдлу. Понятное дело что перепишут историю так, как будет выгодно - так делается десятки тысяч лет.. На то она и власть - чтобы усмирять непокорных и варить по своему рецепту жижу истории для питания мозгов потомков.
А в основе любого "вызвольного руху" лежит банальная борьба за власть, либо личные обиды.