А почім, дядьку, ваші яйця?

«Утром мажу бутерброд, сразу мысль: а как народ?»
Л. Филатов


Так що ж маємо в Україні? Нестатки, недовіру, недемократичність, незадоволення, незахищеність. Знущання над людьми продавців електрики, газу, послуг жеків, бті та інших. Свої права, записані в Конституції і законах, люди змушені захищати від цієї неукраїнської влади. Від 5 до 7 мільйонів наймитують за кордоном. Така сучасна форма європейського рабства. Половина працюючого люду кріпачить у тіньовій економіці. Ціни на ринках злетіли за цей час, як ніколи.

Звичайно, людей турбують не тільки ріст цін, а й фальсифікація продуктів. Звернемося до підручника М.М. Зариної, “Учебник кулинарии”, надрукованого у 1917 році:


“За границей давно сознали, что хорошее питаніе есть залогъ здоровья и благополучія как отдђльной семьи, такъ и народа. …между тђм, жизнь у насъ стала настолько сложна и дорога, что удовлетворить потребностямъ почти невозможно, и, нужно замђтить, что въ связи съ ростомъ культуры потребность эта увеличивается съ каждым годомъ и хозяйкђ дома приходится бороться и съ возрастающей дороговизной всђх продуктов, и съ беззастђнчивой фальсификаціей…”

І зараз, беруть м’ясо ціною 35 грн. за кг., з нього виробляють ковбасу, ціною 15 грн. за кг . Цікава арифметика. Мабуть, працюють собі у збиток. Покуштувавши, покупець волає: “Хто з’їв моє м’ясо?”

Був і за радянських часів такий тип видань: книжки присвячені кулінарним витворам різних народів — рецепти, що вже за читання сприяли надмірному слиновиділенню. Та більше нічого позитивного від тих книжок читачі не мали, адже за умов тотального дефіциту готувати ті смаколики були не в змозі, бо більшість за 120 рублів сиділа тихо, як миша під віником. В совєтській торгівлі штампували на ящиках скам’янілих пряників: «Срок хранения - один год». Без дати виготовлення. М. Горький вважав: «Человек выше сытости». Це неправда. Вище ситості лише той, хто ніколи не голодував. Хронічний брак «ситості» радянщина списувала на вигаданих ворогів. Нині, усвідомивши, що ворогів нема, «совок» захотів нарешті «поїсти од пуза», а дехто пішов красти, бо совісті не мав, а страху позбувся.

Більшість з того, що ми споживаємо, не відповідає встановленим нормам якості, тобто, фальсифікується. А ті установи, які законом зобов’язані перевіряти і забороняти продаж фальсифікату, працюють, як мертвий дихає. За перше півріччя в Україні було забраковано 49,7% продуктів. Отже, покупцеві на ринку потрібно бути обережним, як на мінному полі. Утім, побоюватися потрібно було не завжди і не всім.

Лариса Васильєва в книжці «Кремлевские жены», розповідає:

«Описывая подробности своего быта в ссылке, Крупская простодушно выкладывала такое, из чего можно сделать любые выводы:

«Дешевизна в этом Шушенском была поразительная. Например, Владимир Ильич за свое жалование — восьмирублевое пособие — имел чистую комнату, кормежку, стирку и чинку белья...»

«Правда, обед и ужин был простоват — одну неделю для Владимира Ильича убивали барана, которым кормили его изо дня в день, пока не съест; покупали на неделю мяса, работница во дворе в корыте, где корм скоту заготовляли, рубила купленное мясо на котлеты для Владимира Ильича, тоже на целую неделю. Но молока и шанег было вдоволь».


І кому заважав цей царський режим, якщо навіть злісних революціонерів у засланні відгодовували, наче на забій?

М. С. Хрущов згадує: «Я, слесарь, зарабатывал в 1909 году сорок-сорок пять рублей в месяц. Черный хлеб стоил две копейки за фунт, белый — пять копеек, сало шло по двадцать две копейки, яйцо — копейка за штуку… Я мог сразу снять квартиру. В ней была гостиная, кухня, спальня, столовая. Прошли годы после революции, но мне больно думать, что я, рабочий, жил при капитализме гораздо в лучших условиях, чем живут при Советской власти».

Звернемося до відкритих архівів (РЦХИДНИ, фонд 76, опись 4) і з’ясуємо, яке було в 20-і роки кремлівське меню Ф. Дзержинського:

Понедельник. Консоме из дичи, лососина свежая, цветная капуста по-польски.

Вторник. Солянка грибная, котлеты телячьи, шпинат с яйцом.

Четверг. Похлёбка боярская, стерлядка паровая, зелень, горошек.

Пятница. Пюре из цветной капусты, осетрина ам, бобы метр-д-отель.

Суббота. Уха из стерлядей, индейка с соленьем (мочёные яблоки, вишня, слива), грибы в сметане.

Воскресенье. Суп из свежих шампиньонов, цыплёнок маренго, спаржа.

Наведемо свідчення І. Буніча, в «Золото партии»: «Ленин был гурман и в разгар небывалого голода, уносящего в день десятки тысяч человек, мог выговаривать Горбунову, что «икра вчера имела странный запашок», «грибы были в безобразном маринаде» и что «неплохо бы повара посадить на недельку в тюрьму».

Під час голодомору була надіслана таємна інструкція ЦК райкомам партії: «Самое страшное, если вы вдруг почувствуете жалость и потеряете твердость. Вы должны научиться есть, даже когда кругом все будут умирать от голода. Иначе некому будет вернуть урожай стране. Не поддавайтесь чувствам и думайте только о себе».

Наведу свідчення Музи Канівез — дружини Раскольникова — повпреда СРСР в Естонії у 1930 році. Естонія ще не була радянською республікою:

«Из окна нашей спальни, выходившего на узкую малолюдную улицу, видна была бакалейная лавочка. Каждое утро, в половине восьмого, пожилой серьезный эстонец открывал ставни и двери своего магазина. В витрине располагались многочисленные сорта сыра, колбас, ветчины, горы консервов: знаменитые рижские шпроты, серебристые ревельские кильки, копченые угри, лососина. Огромное количество овощей и фруктов. Я просто диву давалась. В жизни своей я не видела такого изобилия. И все это в маленькой заурядной лавчонке! В карликовом государстве! (Эстония). Здесь я впервые увидела и попробовала апельсины и бананы».

Іноді складається враження, ніби нами керують люди, які на лекціях із наукового комунізму колись вивчили, що ринок — то є насильство та шахрайство, та так і залишилися при своєму переконанні. Економічну систему, що склалася під управлінням цих розумників в Україні, можна визначити як бюрократично-клановий ринок. Вільний та бюрократично-клановий ринки — це принципово різні економічні системи, різні моделі, напрями, що базуються на різних економічних законах.

Звичайно, уряд майже не має впливу на ціноутворення на тому ринку, де ми купуємо продукти. Він також не може своїм рішенням знизити ціни у приватних крамницях. Але, маючи право на встановлення цін на газ, електрику, а також на послуги, які надають державні установі (ДАІ, БТІ та інші), держава винна у тій безперервній інфляції, яка збільшує і ціни споживацькому ринку. Звичайно, уряд винний у тому, що не обмежує апетити монополістів, як всеукраїнських, так і регіональних. Ці монополісти задирають ціни на бензин, на опалення наших домівок.

Ціни ростуть майже на все, і можновладці збільшують пенсії та інші соціальні виплати. Проте, ріст соціальних виплат і пенсій постійно не встигає за ростом цін і тарифів. Кожний може порівняти ціни минулорічні і теперішні і зробити такий висновок: багаті стають багатшими, а бідні, біднішими. Особливо потерпають від росту цін пенсіонери, сім’ї з дітьми, та інші малозабезпечені верстви населення.

В Заяві прес-служби Кабінету міністрів (Урядовий кур’єр № 144 від 10.08.07) зізналися: “За 7 місяців 2007 року зростання споживчих цін становило 5,6%. Найбільш суттєво зросли ціни у червні, зокрема на борошно (13,7%) та хліб (1,7%)”. Ціни зросли набагато більше, ніж 5,6%. А про яйця ані слова, бо ця тема занадто болюча для уряду Януковича. Страшно на ринку запитати: “А почім, дядьку, ваші яйця?”

Маючи більшість населення, які ледве зводять кінці з кінцями, номенклатура розкошує так, як це ніколи не дозволяють собі у багатих країнах. Споживає вона такі наїдки, які звичайна людина не бачила навіть уві сні. Не буду наводити перелік пільг, встановлених Законом про статус депутатів. Жодна країна в світі не може собі дозволити утримувати таку кількість управлінців, починаючи з центру і до маленького села. Коли витрати занадто великі, а доходи незначні, держава, щоб покрити різницю, вдається до додаткового друкування грошей. Від цієї шахрайської оборудки і ростуть ціни. Тобто, інфляція, зменшуючи вартість грошей, здорожує товари.

Одна соціалістична газета днями оприлюднила меню на святкуванні 50-річчя відомого посадовця. Ім’я його не оприлюднюю, бо довіряти цій газеті не можна. А от меню наведу, бо таке вигадати неможливо, а перекласти на українську - тим більш:

“Первым актом театрализованного пира был «Кулинарный дивертисмент». Он состоял из пате из гусиной печени, икры черной с блинами, салата из рукколы и авокадо с прикопчеными помидорами черри. Затем гости вкусили «Венецианский афродизиак» (филе омара под горчичным соусом) и «Яства Бахчисарайского дворца» (фаланги камчатского краба с осетровой икрой на подушке из зелени под сливочным маслом с эстрагоном, чилийский сибас на пару со спаржей в пармезане с трюфелем и соусом биск; филе стерляди в березовом соке; каре новозеландского ягненка со сливочным соусом и салатом из трав; австралийская телятина с гусиной печенью, сырным кремом и розовым перцем)».

Звичайно, легко отриманих грошей не шкода. На зароблені гроші маленькі українці споживають борщ із салом, вареники і картоплю. Теж непогано, хоча хочеться також поласувати.

Якось товариш Сталін, побачивши на столі у засланого до Москви О. П. Довженка окраєць чорної хлібини, здивовано звів свої кошлаті брови: “А пачему класік советской літератури пітаєься такім чернім хлебом?”. І Довженко спокійно на те відповів: “Я їм такий хліб, який їсть мій народ”.

Не знаю, чи насправді відбулась така розмова, але у наш час, дійсно, народним депутатом можна було б вважати людину, яка б могла повторити слова Довженка.

ЯРОСЛАВ. [email protected]