Старий злодій у новому кашкеті, або Чотириста другий спосіб відбирання грошей

Остап Сулейман-Берта-Мария Бендер Бей знав чотириста відносно чесних способів відбирання грошей. Здається, місцеві розумники винайшли чотириста другий, бо чотириста першим вже був інноваційний фонд.

Костянтинівський бізнес

«Знамя индустрии» №40 від 24.05.2007 р. повідомила: «С интересным предложением (по инициативе депутата облсовета О. Логвинова) выступил председатель городского совета директоров, гендиректор ООО «Стройстекло-Трейдинг» Я.А. Кульчицкий: решению проблем с финансированием может значительно способствовать создание специального фонда с участием всех имеющихся в городе предприятий и предпринимателей». Депутат облсовета Олег Логвинов отметил большую перспективность данного проекта и тут же озвучил готовность компании «Конти» вносить ежемесячно в этот фонд 20 тысяч грн».

За даними ЛІГАБізнесІнформ прибуток “Конти” за І квартал 2007 р. становив 7 млн. грн. Отже, компанія погоджується сплачувати у цей фонд приблизно 0,85% від прибутку. Інші підприємства і підприємців змушуватимуть добровільно сплатити значно більшу частку, бо 0,85% від їх прибутку у гривневому еквіваленті ніщо. Така ініціатива мала б зірвати оплески усіх мешканців, якби… Завжди зненацька звідкілясь вистрибує оте кляте навісне «якби». Відомо, що українське законодавство забороняє будь-які податки чи збори, крім встановлених законом. Якщо нашим керманичам вдається розкрадати офіційні податки, то неофіційні... і Бог велів.

Таке вже відбувалось в не дуже далекій історії Донеччини. В моєму архіві збереглось листування з газетою «Бизнес» у травні 1998 р. Ось закінчення моєї тодішньої статті:

«…этот сбор вообще очень привлекателен для всех властей. Так, Донецкий облсовет, не мудрствуя лукаво, 30.06.95 г. принимает решение, которым утверждает «Положение о регионально-инновационном фонде».
Особенно хорош в этом решении п.3:

«Средства регионального инновационного фонда направляются на формирование мероприятий социально-экономического развития области по распоряжению председателя областного Совета народных депутатов».
И платили!!!

Но очень любопытно, сколько собрали и куда ушли»
.

Після публікації редактор надіслав мені такий лист:

«Уважаемый Ярослав!

Мы были рады получить Ваше письмо. Редакция газеты всецело разделяет Вашу позицию в отношении вопроса о законности отчислений в Госиннофонд. Все приведенные Вами аргументы имеют место. Особый интерес вызывает упоминание о так называемом «Региональном инновационном фонде». Не совсем ясно - это новообразование является подразделением Госиннофонда или продуктом «творческой мысли» местных властей? Если верно последнее, то хотелось бы узнать подробности. Статья об этом и об опыте борьбы с данным явлением (если таковой имел место) была бы интересна». С уважением, редактор отдела «Налоги» Игорь Карпенко»
.

Я йому відповів:

«Редактору отдела «Налоги» Карпенко Игорю.

Уважаемый господин редактор!

Благодарю Вас за публикацию моей статьи «Сомнительные инновации». Что касается Вашей заинтересованности относительно регионального фонда, то можете взять интервью у его крестного отца - он у Вас в Киеве заседает в Верховной Раде. Борьбы, как таковой, по крайней мере, у меня, не было, т.к. философия этих творцов налоговых шедевров проста, как хозяйственное мыло: «Дураки и трусы заплатят, а остальных не трогайте - они правы». С уважением, Ярослав»
.

Щербань взагалі полюбляв організовувати фонди. Один з них мав назву «Дело всех». Цікаво, що ця назва перекладається на італійську мову як “Koza nostra”. Згодом з’ясувалось, що це не випадковий збіг.

Спадкоємці творців фондів мешкають і в нашому місті. Такий проект має майбутнє, бо люди з того часу не набагато порозумнішали. Наведу аналогію.

Ось про що розповів у 2001р. газеті «Бизнес», у той час, голова Української державної інноваційної компанії (правонаступник Держінофонду) Віктор Ткачук одразу після його призначення: «Держіннофонд існував вісім років. Без врахування курсової різниці за цей час видано близько 700 млн. грн. Повернуто лише 7 відсотків».

Справа в тому, що інноваційному фонду було надано право повного і практично безконтрольного розпорядження коштами, що відбиралися в підприємств у вигляді інноваційного збору. Зокрема, в одній з південних областей був «захищений» і профінансований проект із таким найменуванням: «Прищеплювання промисловим рибам почуття батьківщини на генетичному рівні». Позичальники стверджували, що можуть за допомогою генетики домогтися, щоб риби не ішли на нерест до «чужого» берега, а метали ікру в узбережжя неньки - України. Звісно, грошики, як і риба, пішли «за бугор». У багатьох підприємців тоді буквально викручували руки, хоча в жодному законі не було сказано, що ці платежі є обов’язковими. Історія Держіннофонду взагалі велика афера, а його ліквідація стала зручним приводом, щоб знищити сліди цієї афери. «Життя і смерть» Держіннофонду ще раз підтвердила порочність існування подібних структур. Вони розбещують чиновників і наближених до них керівників підприємств.

Якщо афера була можлива з Держіннофондом, то з Регіональним простіше простого. Адже, згідно із Положенням про цей фонд, акумульовані кошти витрачались за розпорядженням голови обласної ради В.П.Щербаня. Можливо, я помиляюсь, і підприємці порозумнішали. Може вони зрозуміють, що добрі гроші — зароблені гроші. Непогані гроші — сплачені законними податками, бо вони майже усі потраплять на розвиток міста, на зарплату вчителів і лікарів. А гроші, накопичені рекетирським примусово-добровільним методом, потраплять тільки до кишень збирачів.

Незабаром, усі підприємці отримають листи з настирливим проханням перерахувати до місцевого фонду енну суму. Можливо будуть перелічені шляхетні напрями витрачання зібраних коштів. Можливо деякі підприємці перерахують трошки грошей, зароблених важкою працею, щоб відчепились, розуміючи, що вони не підуть за призначенням. А може я помиляюсь?

ЯРОСЛАВ. Yaroslav38 [at] meta.ua