Українці Північної Америки та Костянтинівки шукають точки дотику

«Ось, нарешті, ми й дочекалися справжніх бандерівців», — вирішили ми, коли нам сказали, що до редакції їде лідер бандерівського руху Америки. І були праві, тому що разом з нашими гостями до нас завітав сам дух вікової боротьби українців за незалежність. І це було дуже влучно, тому що напередодні Дня Незалежності нам всім важливе відчути себе часткою цієї боротьби, відчути, що поряд з нами, нашими бійцями на фронті зараз стоять українці всього світу.

Керівники Української миротворчої школи Н.Зубар, О.Шевченко, В.Овчаренко не зупинилися на тому, що привозили до нас польських фахівців з реформ. Минулої неділі вони привезли до нас з Детройту Бориса Потапенка, — віце-президента Ради Українських Державницьких Організацій Світу, директора Ліги українців Канади, радника сенатора США. А також його помічника у подорожі, лідера молодіжного українського руху, радника секретаря РНБО, координатора волонтерської мережі «Вільні Люди», помічника нардепа О.Медуниці Сергія Кузана.

На берегах Бичка

Що стало вже традицією, делегація відвідала Олександро-Калинове, проїхала по Костянтинівці екскурсією «Цвинтар комунізму», провела зустріч з громадськими активістами у «Провінції».

«Головна задача нашого приїзду, — сказав пан Борис, — з’ясувати стан місцевих проукраїнських інституцій, громад, організацій, освітян, преси, бізнесу, щоб знайти можливості співпраці з українською діаспорою, зняти для неї та показати фільм. Ми хочемо, щоб українці світу розуміли, що Донбас — це не сепаратизм, не урки, зеки, шахтарі, що тут багато ініціативних активістів, бізнесменів, які часто не менш патріотичні, ніж на Галичині. Ми робимо містки, діалог між вами і нами».

В Олександро-Калиновому гості були приємне здивовані музейним комплексом українського побуту «Довкілля». Але ще більше їм сподобалася зустріч біля військової частини (вони вручили військовим коровай хліба та подарунки, поспілкувалися з керівництвом) з лідером громади села Андрієм Тараманом, який зараз служить в ЗСУ.

Андрій сказав: «Вже декілька років ми пропонуємо керівництву району, щоб на прикладі села була зроблена модель сучасного європейського населеного пункту, де людям хочеться працювати, жити та відпочивати. У селі у людей по 5 га, ще й городу по 40 соток – в порівнянні з місцевими мешканцями ми ж реальні олігархи!».

Гостям сподобалося, що в селі вже є згуртована громада, створений кооператив. Тепер вони будуть шукати в Америці партнерів для спільного проекту. «Щодо вашого музею, — відмітив Борис, — то я б хотів запросити до співпраці українські музеї у Америці та Канаді. Ділитися інформацією, популяризувати що ви є. Треба знати – яку роль зараз такі музеї відігрівають для громади та регіону у проблемі асиміляції, відродження національних традицій. Це дуже схоже на те, як ми починали жити у ворожому оточенні…».

На берегах Торця

У редакції «Провінції» на зустріч з американо-харьківсько-київською компанією зібралися журналісти, активісти, фермери, державні діячі, переселенці, просвітяни.

Від влади розповів про ситуацію по виборах керівник департаменту внутрішньої політики військово-державної ОДА О.Меланченко: «Незважаючи на те, що ми готові йти на вибори і я завжди в них приймав участь, зараз мушу сказати, що виборів тут не повинно бути. Бо гірше буде Україні та Донбасу. А Росії, ФСБ краще. Ще справа в тому, що тут вони не покажуть реальну картину. Бо ж у Костянтинівці велика кількість переселенців, що не будуть голосувати, та військових. Хоча вони, чим далі, тим більше стають практично повноправними членами міської громади. Ще я хочу сказати, нехай на мене не ображаються вимушені переселенці, але місцеві тут, на відміну від Києва, Харкова, Дніпра, живуть гірше, ніж інші біженці...».

Селянин з Молочарівки А.Статива відмітив: «Сепари практично вбили мій бізнес. Економіка у нас розвалена. Але є багато молодих, енергійних людей, якім треба дати можливість займатися на землі.

Дайте людям корів, свиней, качок, нехай вирощують, садять енергодеревину. Треба з Донбасу робити сільскогоспадарчий край».

Не була осторонь і координатор місцевого молодіжного руху Христина Шостир:

«У нас немає де реалізовуватися молоді. Тільки бари та кафе. Спиваються, бо нікуди йти. Ми хочемо зробити в місті майданчик, простір для реалізації, обміну думками, підтримці один одного». «А ми зв’яжемо вас по скайпу з українською молоддю в Торонто чи Лос-Анджелесі. Знайдемо для вас викладачів англійського. Я Вас запрошую, як гостя, в Одесу на Світовий конгрес українських молодіжних організацій у кінці серпня. І це буде початок того зв’язку».

Господарка гостинної хати-редакції, засновник «Провінції» Г.Разпутько розповіла про боротьбу за енергетичну незалежність свого підприємства. На питання, яке покликання у газети, вона відповіла: «Ми давно визначили, що наше призначення — бути опорою для населення. В останній час мені здавалося, що погано це робили. Але мені сподобалося, як мій знайомий нещодавно сказав – «Якщо б не було «Провінції», було б ще гірше!».

До берегів Потомаку

Гості не приховували враження від нашої газети і того, що вона у самому логові антиукраїнства завжди стояла на державницьких позиціях. Їх також вразило те, що тут переселенці самі об’єдналися та створили громадську організацію – не тільки по отриманню гуманітарної допомоги, але й по розвитку ініціативи, спільному вирішенню своїх питань.

«Ми дотепер зосереджували всю свою увагу на АТО, допомогу ЗСУ. Створили організацію «Рятуй Україну сьогодні», — сказав на закінчення зустрічі лідер української діаспори в Америці. — Але тепер будемо допомагати й патріотам-мешканцям Донеччини. Ми організуємо не тільки діаспору, але й весь американський загал, у тому числі тих, хто в Америці цим більше займається – церкви та релігійні організації.

Ми бачимо — ваш регіон та місто раніше знаходилися в замороженому феодальному стані. Зараз це суцільний жах – хлопці військові, мирні мешканці вмирають, біжінці потерпають. Але там, де немає війни, життя стало більш українським та багатодинамічнішим. Є питання – як зламати хребет совкам і монополістам. Але я вірю, що разом Україна це вирішить.

У 1968 році, коли мені було 17 років, я сидів у американській тюрмі за те, що ми боролися, щоб уряд США визнав Україну як політичну націю. Діаспора виховала моє покоління, щоб ми вели за це боротьбу. І нам дещо вдалося, — світ визнав голодомор та інше. А було навпаки – українців знали, як нацистських колаборантів, антисемітів, погромщиків та ін.

Ми боролися за гідність українського народу… Ви зараз робите теж саме. Те, що сьогодні робиться на Донбасі – є ключ перетворень світового поняття Україна. І ви є часткою цього ключа. Ми повернемося додому і создамо програму, щоб наші громади, бізнес, музеї, газети зробили дружні стосунки…

Від імені діаспори я Вам дарую цю невеличку статую Свободи, яку подарувала у кінці 19 сторіччя Америці Франція, як символ волі цілого світу. Дарую, як власнику сильної газети і речнику великих подій за часів української незалежності!».

В.Березін.