Що ми побачимо, коли вийдемо вночі на околиці нашого міста? Темряву, бо вуличне світло якщо і є, то лише на головних вулицях Костянтинівки. Але ось нещодавно я йшов по вулиці Пролетарська, яка світилася, як у якомусь американському кіно. На кожному стовпі ліхтар світить, дорогу видно, людей видно, які йшли й просто гуляли по вулиці повз мене. Радісно було на душі. Та тільки та вулиця Пролетарська знаходиться не у нас, а у наших сусідів в Дружківці, в селищі Олексієво-Дружківка.
В селищі!!! А у нас в місті чомусь не можуть таке зробити. Я став запитувати перехожих, слава Богу, вони не боялися один одного, допомагало світло від ліхтарів: “Люди добрі, як же сталося у вас таке щастя, вся вулиця уночі світиться, наче удень? Мабуть у вас тут живуть або олігархи, або селищна рада усім складом?”. “Та ні,- кажуть, - в основному пенсіонери, старі та малозабезпечені”. “От як вас ваша влада поважає, - кажу, - вулицю вам освітлила”. “Та яка там у чорта влада, - відповідають, - самі зібралися, та й зробили. Правда не самі, а зібрав нас тут один наш сусід, Євген Олексійович Шаповалов, розтлумачив, що й до чого, а ми й погодилися. І зараз зі світлом. А якщо цікаво узнати, то питайте в нього, он його хата”.
Та не буду ж я вночі людину тривожити. Номер дома записав, та й пішов своєю дорогою.
Проходить день, другий, не дає мені та Пролетарська спокою. Сідаю на електричку та їду у Кіндратівку. Приїхав, прийшов на Пролетарську, хату ту знайшов, гукаю. Невдовзі виходить середніх літ чоловік. Я йому одразу й кажу, що так мов і так, приїхав узнати, як ви тут освітлення нічне по вулиці зробили? “Та ви, - каже, — вже не перший, до мене майже кожного тижня цілі делегації ходять. Гайда у хату, проведу вам «лікбез».
І ось що він мені розповів: “Задумав я вулицю нашу освітлити ще влітку. Поїхав до РЕМу у Дружківку, до начальника, кажу так і так, як нам вулицю освітлити за наші кошти. Розповів він мені, що треба нам робити якусь фірму, чи кооператив. Це для того, щоб РЕМу було з ким договір заключати. Приймати касира, бухгалтера, збирати гроші, відкривати рахунок у банку, купувати лічильник, тягнути для освітлення окрему лінію по стовпам, та ще й платити за оренду тих стовпів... А ті роботи має проводити тільки організація, яка має на це дозвіл, і їй треба багато за це платити.
Я послухав його й зрозумів, що ніколи в нас вулиця вночі освітлюватися не буде. Що грошей треба неміряно, а клопоту буде стільки, що й світла того не побажаєш. Я, мабуть, став такий сумний, що той начальник РЕМу мене, мабуть, пожалів, та й каже: «А ти спробуй з людьми договоритися й ліхтарі підключити до кожного двору, який ближче до опори, під їх особисті прибори обліку. Якщо так зробите, то ми підемо вам не зустріч і не будемо брати платню за ті стовпи». «Та, — кажу, — а як люди не захочуть?» — «А це вже ваші проблеми, вирішуйте громадою, як діяти».
Спочатку я розрахував, що це буде коштувати. Подивився на базарі що й по чому. Купив все й повісив перший ліхтар біля себе на стовпі. Обійшлося це мені рівно в 70 гривень. Ліхтар герметичний алюмінієвий – 25, лампочка економка 15 ватт – 25, і дроту на 20 гривень. Сусідам моїм моя затія сподобалася. Кажуть, що світить то для всіх їх, запропонували мені й витрати поділити на всіх. А нас п’ятеро, тобто всім по 14 гривень. Потім я порахував, скільки стане плата за електроенергію за місяць. Для цього я 15 ватт помножив на 14 годин на добу, потім на 30 днів і поділив все це на тисячу, щоб мати витрати в кіловатах. Вийшло 6,3 Квт. Помножив на 25 копійок за кіловат і вийшло 1,58 гривні за місяць. Їх ми теж вирішили платити разом, тобто по 32 копійки, які вони віддають мені. Та, чесно сказати, я в них гроші не беру, на пиво витрачаю в десятки разів більше, а тут ті півтори гривні.
Ліхтар почепив не високо, на тому місці, де раніше на тих опорах дріт радіо проходив, та ще й ізолятори залишилися. Приставив драбину, та все й зробив сам.
Пішов я тоді по вулиці агітувати народ, щоб по нашому прикладу теж освітлювалися. Та не тут-то було. Той скаржиться на малу пенсію, той каже, що це селищна рада повинна робити. Тоді я сусіда збалакав зробити по-нашому іще двох. Вийшло в нас вже чотири стовпи освітлені. Я питав людей, чи вірять вони в те, що влада зробить колись нам нічне освітлення вулиці? Кажуть, що ні. А раніше наша вулиця хоч колись була належним чином освітлена? Кажуть, що ні. Так виходить, що наша вулиця вічно буде в темряві?
Ті, що не погоджувалися, десь з місяць походили, подивилися, уявили собі, що якщо й в них це зробити, то в темний час їхні дітки й онуки при світлі не боятимуться додому йти. Приходять, кажуть — згодні, нормально виходить. Так зробили ми повне освітлення на кожній опорі на всьому нашому кварталі, від одного перехрестя до другого.
Тут проходять вибори. Сусіди мені кажуть, — пиши заяву на депутата, ми будемо за тебе голосувати. Я й написав. І пройшов, майже одноголосно.
Далі я вже на правах депутата збираю всю вулицю і роблю збори громадян, щоб всі дали мені доручення, чим мені у першу чергу займатися і за що і як голосувати на тих сесіях. І, проміж тим, вже всі вимагають — давай організовуй, продовжуй робити освітлення на всю вулицю. Далі вже я нікого не агітував, не роз’яснював, як і що робити, всі вже проміж собою все обговорили і діло пішло. Зараз вже освітлена більша половина вулиці, а до Великодня ми зробимо освітлення на всі 100%”.
Почухав я потилицю, та спитав депутата, що ж у цій справі було саме найважче? Каже, що найважче було людей переконати у тому, що все у них вийде, що тільки так треба робити. Бо не завжди треба просити владу щось нам зробити, іноді достатньо, щоб вона просто не заважала. І ще одне зрозуміли в селищі — громада, якщо діє дружно й разом – це велика сила.
Я подякував тій людині і поїхав додому. І прийшло мені дорогою до розуму, що колись в СРСР була “лампочка Ілліча”, а ось у Кіндратівці тепер є “лампочка Олексійовича”...
М.Козарлюга.
