Наближення до Олекси

Переможці Третіх Олексиних читань, присвячених пам’яті видатного правозахисника, педагога й публіциста, полеглого в Пермському таборі особливо суворого режиму 6 травня 1984 року, вже традиційно були нагороджені обласним Товариством ім. Олекси Тихого (голова Є. Шаповалов) поїздкою на могилу героя-земляка, котра відбулася 6 травня цього року.


По дорозі до столиці й там, на Байковім, у супроводі сина Олекси Тихого Володимира та побратима-політв’язня Василя Овсієнка нам не давало спокою єдине, але надзвичайно важливе запитання: заради чого ці освічені та інтелігентні люди ставали на смертельний герць з режимом, знаючи наперед, що поплатяться за це найдорожчим – власним життям? Дехто каже: ”Це були ідеалісти, які фанатично сповідували якусь примарну Українську Ідею. Оцей фанатизм їх і згубив...” Чи так це? Та ні ж, ні! Не так! А як? Ось у цьому й хотілося розібратися самим, своїм, а не запозиченим розумом, дійти до істини. Так от, ця травнева подорож і допомогла нам розставити все по місцях, наблизитись нам, майбутнім освітянам, до вчителя Олекси Тихого. Наші подорожні роздуми отримали своє логічне завершення у відомому широкому загалові вислові Олекси Тихого: „Я – свідома частка Всесвіту, людства, свого народу, оточення за місце проживання й роботи, у колі своїх друзів та недругів. Я за все відповідальний”.

На кладовищі Володимир Тихий ділився спогадами про батька, Василь Овсієнко розповідав про умови життя та роботи ув’язнених. На могилу було покладено квіти, сказано теплі слова про загиблого земляка.

Ця поїздка залишила велику кількість різноманітних емоцій, але єдине зрозуміло напевне: пам’ять про таких людей, як Олекса Тихий, не повинна вмерти у наступних поколіннях. Цьому, беззаперечно, сприяє діяльність обласного Товариства ім. Олекси Тихого, за що їм (особисто голові Євгену Шаповалову) особлива подяка.

Н.Перепеленко, Г.Чорненька - студентки філологічного факультету Слов’янського педагогічного держуніверситету.