Номікосовське сторіччя історії Костянтинівки: 1812 — 1907

Значення костянтинівської гілки родини Номікосових для першого сторіччя історії нашого міста видатне. На дореволюційних картах, які зображували територію костянтинівської промислової агломерації, можна побачити село Костянтинівка. Вперше воно згадується під 1859 роком. Маленька Костянтинівка складалася з двох дворів, де проживало всього 29 селян. На лівому березі Кривого Торця була розташована поштова станція, яка на карті 1821 року так і називалася – «При р. Кривий Торець». А на правому березі була розташована Костянтинівка.

У 1870 році поруч з селом, що розрослося до трьох хат, побудували однойменну залізничну станцію. Але статус села Костянтинівка не зріс. У одному цікавому документі 1907 року Микола Васильович Номікосов називає це село — «Костянтинівка (вона ж Сантуринівка)».

У 1812 році Пантелеймон Антонович Номікосов (1770(?) – 15.03.1843) купив землю вздовж правого берега Кривого Торця навпроти Бахмуту у купця Четверикова. Покупка була напрочуд вдала. Земля, родюча сама по собі, йшла якраз по одному з відрогів вугільного залягання Донецького басейну.

«Залягання вугілля в Донецькому басейні розкинуті на величезному просторі приблизно 15.000 кв.верст і тягнуться зі сходу на захід полосою приблизно в 50 верст. Смуга ця на заході расщеплюється в три відроги з ухиленням на північ, північний захід і захід-захід-північ. Північна частина цієї смуги у вигляді вузької облямівки, а також західні відроги дають курне вугілля… Полум'яне, газове, ковальське, коксове…».

Саме на вугільних пластах у 1812 р. грек Пантелеймон Номікосов поставив село Сантуринівку, названу так на честь рідного острова в Егейському архіпелазі. Приблизно у 1880 — 1885 рр. д. Сантуринівка через щорічні повені була перенесена на нове місце, — поруч з селом Костянтинівкою. Ось як пишуть про це старі документи: «...въ д. Сантуриновкѣ скот убавился на половину послѣ падежа, бывшаго года четыре назадъ и расходовъ по перенесенію усадьбъ на новыя мѣста, вслѣдствіе разрушительныхъ разливовъ р. Кривого-Торца...» /Збірка стат. Відомостей по Катеринославський губ./

Поруч з районом залізничної станції Костянтинівка на дореволюційних картах можна було побачити торгове селище Номікосівка. Додамо до цього топоніму Дмитрівку (торгове селище, залізнична платформа) яка, до речі, зберіглася до наших часів.

Військово-топографічна карта Єкатеринославської губернії, 1861 р.

Топонім Костянтинівка за легендою присвячений сину Пантелеймона Номікосова — Костянтину. При всій давності походження, назва Костянтинівка документально ніяк не підтверджена. Але не забудемо про станцію Димитрівка, яка теж розташована на колишніх теренах номікосовської латифундії. Чи не маємо ми із топонімом Димитрівка, який виник одночасно з Костянтинівкою, одну і ту ж історію походження?

Дмитро Костянтинович і Костянтин Номікосови — співвласники цегельного заводу при станції Констянтинівка. Саме Дмитро Номікосов у серпні 1895 р. продає землю, що йому належить, бельгійцям, що призводить до радикальних змін у господарюванні на цих землях. Вже через кілька років — у 1896-1900 рр. було побудовано склоробні заводи: пляшковий, віконного скла, дзеркального виробництва, хімічний завод, а також рейкопрокатний. Це лише гіпотеза, але дуже вірогідна, що вся топоніміка на землі Номікосових з ними і пов’язана. На превеликий жаль, документів на підтвердження цієї гіпотези немає.

Цікаво, що Пантелеймон Номікосов захопився вуглевидобутком. Він придбав пай в копальні Штерича з трьома пластами вугілля завтовшки більше 4-х футів. Поруч знаходився казенний Луганський металургійний завод. Річка Ольхова знімала питання логістики. Як повідомляють джерела XIX сторічча: “Успенскія каменноугольныя разработки находятся въ Славяносербскомъ уѣздѣ при с. Успенскомъ. Это селеніе находится на большой почтовой дорогѣ изъ Таганрога въ Славяносербскъ, въ 25 верстахъ отъ Луганскаго завода, на рѣчкѣ Ольховой. Отъ Сѣвернаго Донца лежитъ оно въ 63, отъ Таганрога въ 150, отъ Маріуполя въ 190, а отъ Бердянска въ 265 верстахъ. До Днѣпра, ниже пороговъ, будетъ болѣе 300 верстъ. Въ настоящее время принадлежитъ оно тремъ помещикамъ: князю Козловскому, Масловскому и Номикосову.

Кромѣ того участка въ 100 десятинъ, который прежній владѣлецъ этого селенія Шевичъ пожертвовалъ 1828 году Луганскому заводу...”. І ще: — “…При с. Успенскомъ (бывшемъ Штерича, а теперь Масловича, Номикосова и другихъ (на лѣвой сторонѣ р. Ольховой) 3 пласта до 4' 8''” /Военностатистическое обозрение т.ХІ ст. 125/. Ця земля була продана власником після 1828 р.

Як бачимо, джерело не вказує на ім’я, та по батькові особи Номікосова. В той час старшому синові Пантелеймона Номікосова — Василю було 26 років, мешкав він неподалік від тих копалень, тож вірогідність того, що купував їх не батько, а син — дуже велика. На жаль у зв’язку з подіями на сході автори не можуть потрапити до архівів у Луганську, але ж робота продовжується. Про розробку Номікосовими копалень на костянтинівськїй землі можемо сказати небагато. Костянтинівська вугільна копальня у 1871р. видобула кам’яного вугілля — 76 000 пудів, Успенські копальні в цьому році, хоч і не діяли, але ж у попередні роки мали: 1862 р. — 340 000 пуд., у 1866 р. — 610 000 пуд. На жаль, більш повних свідчень, поки що, автори не мають.

Ймовірно, що Пантелеймон Антонович Номікосов там і мешкав поблизу с. Успенського, у маєтку старшого сина і прожив там до самої смерті.
У Пантелеймона Антоновича народилося, щонайменше, два сина — Костянтин і Василь. Авторів цікавить насамперед син Костянтина — Дмитро.

Дмитро Костянтинович (1855-?) нар. 18 жовтня (хрещення — 25 жовтня, Троїцька церква) у м. Новочеркаськ. Виховувався у Новочеркаський гімназії. 5 вересня 1874 р. зарахован на службу у Лейб-Гвардії Казачий полк рядовим на правах добровольця. 18 лютого 1875 р. «за знание службы» підвищений в унтер-офіцери, 18 листопада 1875 р. «как выдержавший экзамен в офицеры» отримує звання портупей-юнкера. 30 листопада 1876 р. отримав звання хорунжого і зарахован до комплекту Донських Казачих полків. 15 квітня 1877 р. зарахований у 36 Донський Казачий полк 2-ї черги. Учасник Русько-Турецької війни 1877-1878 рр. 17 вересня 1879 р. отримує чин сотника. 14 грудня 1879 р. «за отличие, оказанное в разновременных делах против турок» нагороджений орденом Св. Анни 4-го ст. з написом “за хоробрість”. 13 квітня 1884 р. призначений до складу 7 Донського Казачого полку. З 2 листопада 1884 р. — полковий казначей. З 15 грудня 1886 р. — підосавул.

Нагороджений: світлобронзовою медаллю на згадку про війну 1877-1878 рр.

Дружина — донька капітана Анна Олександрівна Жиліна; одружені з 12 вересня 1882 р. Визначенням Дворянських Депутатських зборів ВД від 31 жовтня 1861 р. визнаний у правах дворянської гідності по роду ротмістра Костянтина Пантелеймоновича Номікосова. Указ герольдії Урядового Сенату від 17 жовтня 1862 р. № 8101.

Дмитро Номікосов у серпні 1895 р. продає частину землі, що йому належить, бельгійцям. Продає так, що бельгійська земля стає анклавом, який з усіх сторін оточений на правобережжі Кривого Торця номікосовськими володіннями. Ця ділова операція показує, що Номікосови вміли вести свої справи. Навкруги бельгійських заводів та колонок при них з необхідністю виникає допоміжний та обслуговуючий бізнес. Два пивних заводики, торговельні заклади, житлові будинки, ресторани та навіть кінематограф, багато чого іншого. Земля родини Номікосових злітає у вартості. До того ж це пояснює появу топонімів «торговельне селище Дмитрівське», або, «торговельне селище Номікосовське».

Наступний герой нашої розповіді — 21–річний хлопець, який вибирає військову кар’єру та продає костянтинівський номікосовський спадок. Саме це рішення Миколи Васильовича Номікосова завершує у 1907 році «Номікосовське сторіччя костянтинівської історії».

Номікосов Микола Васильович (25.02.1886 — 12.09.1952) (хрещення — 8 березня Миколаївська церква) у м. Новочеркаськ. Закінчив Донську Новочеркаську гімназію та Московський Катковський ліцей. 1 червня 1907 р. прийнятий у Миколаївське кавалерійське училище, яке закінчив по 1 розряду. З 20 червня 1907 р. — рядовий Лейб-Гвардії Казачого ЙІВ полку. 11 жовтня 1908 р. підвищений до унтер-офіцера, 8 серпня 1909 р. — до чину хорунжого. З 14 січня 1911 р. призначений в.п. полкового скарбничого і квартирмейстера. З 16 по 20 червня 1911 р. тимчасово завідував стройовою (муштровою) командою. Осавул. Учасник Громадянської війни 1918-1922 рр. Командир сотні Лейб-Гвадії Казачого полку.

Військовий старшина. Поранений 19 березня 1919 р., евакуйован, 15 червня 1920 р. на судні «Константин» повернувся до Руської Армії до Криму. Командир резерву Донських гвардійських частин до евакуації Крима. Полковник. Евакуйований з Севастополя на криголамі «Илья Муромец». Був на о. Лемнос. У еміграції в Югославії. На 1938 рік представник полкового об’єднання у Югославії. Помер 12 вересня 1952 р. у США, у місті Найак (шт. Нью-Йорк).

Визначенням Дворянських Депутатських зборів ВД від 26 травня 1904 р. визнаний у правах дворянської гідності по роду ротмістра Костянтина Пантелеймоновича Номікосова.

В кінці 1907 року М.В.Номікосов через повіреного, який діяв за його дорученням продав турецькопідданому Самуілу Самойловичу Фрейману нерухомий маєток, який утворився «изъ частей дачъ села Константиновки (она-же Сантуриновка) и дер. Предтечиной, въ количествѣ одной тысячи ста двадцати семи десятинъ удобной земли, въ слѣдующихъ границахъ: начиная отъ почтовой дороги, идущей изъ Екатеринослава въ Бахмутъ, идя слѣдующими линіями: первой линіей по смежности дачи дер. Предтечиной на юго-востокъ подъ угломъ семнадцать градусовъ, мѣрою девятьсотъ двадцать двѣ сажени; второй линіей вправо по правую сторону рѣчки Наумихи въ пятидесяти саженяхъ отъ водотока оной на юго-западъ подъ угломъ сорокъ восемь три четверти градусовъ внизъ по теченію рѣчки Наумихи, мѣрою триста сорокъ саженей, по смежности съ дачею дер. Александровки; третьей линіей вправо по смежности крестьянскаго надѣла села Сантуриновки (она же Константиновка) на сѣверо-западъ подъ угломъ двадцать два съ половиною градуса мѣрою сто двадцать саженей; четвертой линіей влѣво на сѣверо-запад подъ угломъ сорокъ восемь съ половиною градусовъ, мѣрою шестьсотъ восемьдесятъ саженей; пятой линіей влѣво на юго-западъ подъ угломъ шестьдесятъ три съ половиною градуса, мѣрою тысяча шестьсотъ шестидесятъ четыре сажени; шестой линіей на юго-западъ подъ угломъ пятидесятъ три съ четвертью градуса, мѣрою семьсотъ десять саженей; седьмой линіей внизъ по течению рѣчки Торецъ, на правую ея сторону, смежно съ дачею дер. Новоселовки до устья яра Водяной; восьмой линіей вверхъ по балкѣ Водяной до ея развѣтвленія и девятой линіей отъ этого развѣтвленія суходольными линиями вправо на сѣверо-востокъ до начальнаго пункта по этому описанію доставшагося Номикосову по раздѣльному акту, учиненному имъ совмѣстно съ другими сонаследниками Константина и Ирины Номикосовых утвержденному Старшимъ Нотариусомъ Таганрогскаго Окружнаго Суда двадцатаго февраля тысяча восемьсотъ девяносто третьяго года, по реестру за номеромъ пятьсотъ пятьдесятъ восьмымъ, въ образованномъ на этой землѣ, с разрѣшенія подлежащихъ властей торговомъ поселкѣ именуемомъ Номикосовскимъ при станціи Константиновка Курско-Харьково-Севастопольской железной дороги».

1907 – це фінальний акорд славної історії костянтинівських Номікосових.

P.S. На превеликий жаль, ані автори, ані інші краєзнавці взагалі не мають фотографічних матеріалів костянтинівсьских Номікосових.

І.Бредіхін, Ю.Шурубов