Коріння Нового року

Наступаючий 2015 згідно зі східним календарем  — це рік Синьої Дерев’яної Кози. Хоча рік і розпочнеться за цим календарем лише 19 лютого, бачимо, що  багато  українців намагаються хоч якось підлаштувати святкування нового року під східні традиції.

Новий Рік – найулюбленіше свято українців. Воно має глибоке коріння, яке сягає тисячоліть нашої історії, поєднує багато традицій і історичних епох. Наприклад, на Україні 31 грудня на Щедрий вечір виконувалися щедрівки – побажання господарям всього найкращого,  а головне, щедрого частування для гостей. Наш славетний «Щедрик» став найулюбленішою новорічною піснею в Сполучених Штатах, а з американською культурою поширився по всьому світу:

Щедрик, щедрик, щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати,
Господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю,
Подивися на кошару,
Там овечки покотились,
А ягнички народились.

Перлину народного мелосу років 25 на початку ХХ сторіччя доводив до досконалості український композитор Микола Леонтович. Не будемо забувати про символіку «агнця Божого» у наших традиційних щедрівках.

Також виконувалася давня драматична вистава – «водіння Кози». Коза вмирає, а потім воскресає. Обряд настільки древній, що сенс його розшифровується науковцями неоднозначно. То тут вбачається зв`язок із сузір`ям Козерога, під знаком якого проходить зустріч Нового Року, то коза – супутник бога Перуна-мисливця, то символ повернення до початку часів, символ вмираючої і воскресаючої природи. Бачимо, що, навіть коза і синя, і дерев’яна, родом із Китаю, нам не тільки не чужа. У нас вистачає і своїх традицій, аби тільки ми «свого не цурались».

Глобалізація призводить до маркетинго-торговельної уніфікації світу для максималізації корпоративних прибутків. Але навіть в цих умовах мінливий, народний, а тому живий характер свята зберігається.

Український новорічно-різдвяний цикл починався 19 грудня відзначенням свята Святого Миколая. Саме він приходить з янголом до дітей вночі і підкладає під подушки подарунки. Святий Миколай - це реальна історична особа, яка традиційна для теренів України принаймні з ІХ сторіччя. Ця постать нагадує про нашу втрачену європейську ідентичність. Аналог святого Миколая на заході -  це Санта Клаус.

24 грудня в Святвечір виконуються урочисті величальні пісні–колядки. Те, що  у багатьох колядках присутні мотиви весняних польових робіт, нагадує, що в дохристиянську добу новий рік в українців починався в березні.

Обряд посіву на старий Новий Рік свідчить про це теж. За початок Нового Року відповідав бог Коляда.  Можливо, Коляда дав життя терміну «календар». Це не суперечить тому, що римські жерці кричали (calendare) про  початок кожного  місяця. Запровадив святкування Нового Року першого січня Юлій Цезарь. Справа  в тому, що справжній астрономічний рік не дорівнює  цілому числу днів. Так і годин для одного дня не вистачає. Доводиться раз у кілька сотень років календар «зрушувати», щоб сніг, як і належить, падав у грудні, а не в серпні. Цю  операцію і провів Цезар, впровадивши юліанський календар. Реформі посприяло, що саме в цей день в Римі переобирали владу і розпочинали новий господарчий рік. Для народу 1 січня новообрані консули влаштовували свято з безкоштовним пригощанням, безпрограшними лотереями, цирковими виставами та гладіаторськими боями.

В Європі Новий Рік святкували за римським зразком. Для варварів, майбутніх німців і французів, що створювали свої королівства на уламках імперії, усе що лишилось від давнього Риму, викликало повагу і благоговіння. Коли місіонери проповідували їм Христа та відкривали школи, то  разом з Христом вони приносили варварам Вергілія і Горація, римське право і римський календар. І святкування нового року за юліанським календарем.

Русь – Україна прийняла віру христову з Візантії. Новий рік там відзначався першого вересня. Щоправда, візантійські традиції в Україні-Русі не прижились, і українці продовжували святкувати Новий рік в березні.

З середини ХІV століття землі майбутньої України перебувають у складі польсько-литовської держави. З тих часів ми почали святкували Новий Рік 1 січня, разом з усією Європою. З часом до зимового нового року перекочувало багато традицій з старого, весняного. В церковний календар цей Новий Рік досить гармонійно вписався, адже перед Різдвом йшов різдвяний піст. Поки піст – влаштовувати якісь святкування було не можна. Зате на Різдво, після закінчення посту, коли радість від того що народився Христос, поєднувалась з радістю того, що тепер нарешті можна як слід погуляти, починався цілий цикл свят – Обрізання Господнє, або святого Василя, Водохреща – та передусім Новий рік. Саме тому в середньовічних студентських піснях Різдво так тісно асоціювалось з ковбасою, горілкою, пирогами та м'ясом. Так буває завжди – чим міцніше вплітається віра в серце людини і душу народу, тим тісніше вона стає пов'язаною з побутом.

У 1582 році папа римський Григорій XIII запровадив новий календар. Справа в тому, що старий юліанський став розходитись з астрономічним. І тут натрапляєш на дивовижний сюжет. З 500 по 540 (приблизно) рік в Римі жив один з найбільш освідчених людей VI століття – Діонісій Малий.

Так от, серед інших вчених занять Діонісія були і розрахунки часу великодніх свят. Попутно він обчислив дату народження Ісуса Христа і запропонував нове літочислення не від створення світу,  а від Різдва Христового. Власне, за календарем Діонісія Малого спочатку католики, а потім майже весь світ з 1582 Новий Рік і зустрічає.

Так ось,  цей самий Діонісій за національністю був скіф (сків) . Наш земляк. Сківія століттями годувала стародавню Грецію своїм хлібом, фактично була частиною античного світу. З теренів сучасної України походять деякі грецькі боги, а серед грецьких філософів є сківи за походженням. Грецька мова, як і сучасна іспанська, не бачить різниці між буквами «в» і «ф». Про наших предків- сківів пише «Велесова книга». Навіть слідуючи за традиційною історіографією, участь скіфів у етногенезі українців не виникає сумнівів.   

Конфліктів навколо запровадження нового календаря в XVIсторіччі вистачало. Папа Григорій ХІІІ мав рацію, але іудеї свій календар не міняли. По новому григоріанському літочисленню єврейська пасха наступала раніш ніж христіанська. А це вступало у протиріччя з подіями священної історії.

Православні Галичини повстали. У Львові мирити католиків і православних українців прийшлося князям і воєводі. Закінчилось все тим, що українці вибороли собі право святкувати свої свята за старим календарем. Православні галичани стояли за збереження юліанського календаря принципово, головним чином через збереження своєї культури та національної окремішності проти спроб їх ополячити. З тих часів в Галичині більш значущими святами стали Старий новий рік і Різдво.

З того ж ХVI століття одержав поширення Вертеп – ляльковий театр, який розігрує сюжети з священої історії. Його творці – бурсаки, студенти братських шкіл.

Всі події української новорічної історії, які описані в статі, відношення до історії російської не мають. Московська держава святкувала Новий рік 1 вересня і рахувати роки від створення світу, як попи і начальство сказали. Потім цар Петро Перший почав свої реформи і наказав москалям зустрічати Новий рік по-європейські. 1700 рік був першим роком, котрий Росія зустріла 1 січня. Як це було досить правдиво описав Олексій Толстой у романі «Петро І». Були там і бояри, закатовані під час веселощів насмерть, було там і п’яне «пикою в салат», було і «войовниче антиправославіє» «всешутєйшого собору». Росія, позбавлена колядок, щедрівок, вертепу  і того місячного українського святкового божевілля, в якому язичництво та Православ`я злилися, давши волю народній фантазії, з  радістю прийняла запропоновану царем форму свята: феєрверки, поїздки по гостям з  великою кількістю спиртного, танці, веселощі і прикрашені ялинковими гілками будинки та вулиці. Ялинка, прикрашена іграшками, як центр святкування, - це мода ХІХ століття. Опираючись європеїзації, перед новорічним святом Росія не встояла… І тільки в 1936 році сталінські ідеологи-вівісєктори придумують Діда Мороза і Снігурку.

Як казав класик: «Од яких традицій ми відмовляємося». Кожен вибирає сам. Буйством і тисячолітньою традиційністю відрізняється народно-релігійне  життя навколо храму в українському православ`ю на відміну від московського – начотниського, царепапістського і аскетичного.

І.В. Бредіхін.